Уже п"ятий рік поспіль 28-річний Олександр Степанов відбуває покарання у Полтавській виправно-виховній колонії N64. Четвертого жовтня 2001 року районний суд Карлівки, що на Полтавщині, присудив Степанову 11 років позбавлення волі.
Тоді його визнали винним у вбивстві 80-річної жительки села Попівка пенсіонерки Ніни Замкової. Наприкінці минулого року міліція затримала Руслана Худолія. Той теж зізнався у вбивстві Замкової.
"ГПУ" вдалося зустрітися із Степановим. Про події п"ятирічної давності розповідав спокійно.
— Я не знав, що бабу Ніну вбили, — каже Степанов. — Уранці того дня навіть не встиг вийти надвір, як до хати увійшов дільничний міліціонер і почав розпитувати про те, де я був учора ввечері та вночі. Я розказав. Він пішов. При цьому попередив, щоб я нікуди не виходив. За мить під"їхали кілька авто і в хату зайшли міліціонери. Мені звеліли їхати з ними в Карлівку. Чому і для чого — не пояснили.
У райвідділі міліції Степанова спочатку допитували.
— Потім почали бити, — розповідає він. — Я весь час запитував: "За що?" Після цього мені на голову натягли протигаз і почали пускати тютюновий дим. Мало не задихнувся.
У Олександра від народження хворе серце. Довго такого він не міг витримати.
Після цього мені на голову натягли протигаз і почали пускати тютюновий дим
— Сказали, щоб підписав, що я вбив бабусю, — каже Степанов. — Я погодився.
Далі Олександра повезли на місце злочину. Знову побили. Коли "зізнався" — справу відправили до суду. Перед засіданням один із міліціонерів попередив: якщо Степанов відмовиться від показань — заб"ють до смерті. Засідання тривало недовго. Прокурор вимагав 15 років ув"язнення. Суддя запитав лише, чи визнає Олександр свою провину. Той мовчки кивнув головою. Отримав 11 років.
— Адвоката не було за що найняти, — каже Степанов. — Знав: якщо пручатимусь — уб"ють. А так залишалась хоч якась надія на життя.
Із колонії Олександр кілька разів писав скарги до Генеральної прокуратури та Верховного суду України. Просив розібратися у всьому. Відповіді отримував вчасно. Писали, що засуджений справедливо.
2004 року в Карлівці спалахнув скандал: виявилося, що районна міліція застосовувала специфічні методи розслідування не лише до Степанова. Так само постраждали десятки людей. Справою зайнялася обласна прокуратура. До Степанова у колонію приїхав прокурор. В"язень указав на міліціонера, який вибивав з нього зізнання. Того навіть привезли до колонії. Олександр упізнав свого кривдника. Однак той не зізнавався.
Справа закінчилася тим, що майже весь склад карлівської міліції замінили. А Степанов залишився за ґратами.
Торік 30 грудня в Полтаві зачитали вирок жителям Карлівки Руслану та Олександру Худоліям. Брати, як установив суд, убили близько тридцяти осіб. Руслан зізнався, що Ніну Замкову позбавив життя також він. Братів засудили до довічного ув"язнення.
— Про справжніх убивць я дізнався з місцевих газет, — каже Степанов. — Одразу написав листи до Верховного суду та Генпрокуратури. Але відповіді не отримав і досі.
Зараз Олександр продовжує відбувати покарання. Керівництво колонії його історію знає і співчуває йому. Кажуть, що в"язень не порушує порядку, спокійний. Проте звільнити Степанова не можуть — немає відповідного рішення суду.
За роки ув"язнення Степанова покинула дружина. Син і дочка виховуються в інтернаті. Вдома на нього чекають безробітна мати та хвора бабуся.
Про справжніх убивць я дізнався з газет
— Я звернуся навіть до Європейського суду, але доб"юся справедливості, — грюкає по столу кулаком Олександр. — Невже чиновники не розуміють, яку ціну я плачу за кожен проведений за ґратами день? Я вимагатиму компенсації й покарання моїх катів... Я часто замислююся над тим, чому зі мною так вчинили? — заспокоюється Олександр. — Так, у мене є судимість: 1,5 року з відстрочкою вироку за те, що зняв пару металевих карнизів і відвіз до пункту прийому брухту. Але ж це не дає права при першій нагоді підозрювати мене у всіх злочинах у районі...
У одній колонії зі Степановим ув"язнення відбував також його односелець Анатолій Івашина. Його звинуватили у вбивстві колишнього працівника міліції Сергія Корнієнка. Івашина просидів у колонії суворого режиму шість років. Як згодом виявилося, убили правоохоронця також брати Худолії. Івашина одразу, як це стало відомо, подав позов до апеляційного суду. Той визнав Анатолія невинним. Чоловік повернувся в рідне село.
Постраждали за інших
У 1996 році у Львові працівники СБУ замучили 26-річного Юрія Мозолу. Його звинуватили у серійних вбивствах, які насправді скоїв Анатолій Онопрієнко. На чоловіка звела наклеп 78-річна сусідка — потім виявилося, вона хотіла помститися Юрію за якусь побутову образу. Труп чоловіка привезли додому через кілька днів. Шкіра мертвого Юрія була синьо-чорною, кістки поламані, волосся стало повністю сивим. Сиротою залишилася 4-річна донька Мозоли.
У селі Пологах, де жив 52-річний вбивця кількох десятків людей Сергій Ткач, за подібні до ткачевих злочини засудили трьох місцевих хлопців — Віталія Каїру, Якова Поповича та Максима Дмитренка. Родичі Каїри зверталися до Верховного суду, але їм відмовили у розгляді справи.
Заява до Верховного суду — єдиний в Україні шлях переглянути вирок, який набрав сили. Якщо суд таки визнає людину невинною, їй належить компенсація за кожен проведений за ґратами місяць у розмірі зарплатні, яку людина отримувала до ув"язнення.
— Такі справи, як у Степанова, в Україні на поверхню виходять доволі рідко, — розповідає співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров, 53 роки. — До нас звертаються люди, засуджені за чужі злочини, але довести їх правоту складно. Дуже рідко, коли у злочині, за який вже когось покарано, зізнається інший чоловік.
5 
35413
Коментарі