Кілька слів про Берестейську унію 1596 року

У 20-х рр. ХVІ ст. у Речі Посполитій набувають сили течії Реформації – широкого руху проти католицької церкви. Збільшувалися кількість представників різних відгалужень протестантизму, і за таких умов католицтво втрачало не тільки підтримку населення, а й вплив на нього. Заради повернення влади й придушення рухів "невірних" було створено орден єзуїтів, який став ударною силою католицької експансії. Крім того, серед церковної верхівки утвердився задум об'єднати розділені у 1056р. патріархати – Римський та Константинопольський. Для того, щоб врешті-решт покращити міжконфесійні відносини, у Речі Посполитій було вирішено створити унію двох ворогуючих церков.

Намір польського короля Сигізмунда ІІІ Вази укріпити позиції католицької церкви і приєднати до неї православних цілком зрозумілий. Адже католицтво завжди було потужної підтримкою монархії та феодалів. Тепер, коли довіра до цієї релігії серед прогресивно думаючого населення стала занизькою, а феодальний лад міг кожну мить витіснитися буржуазією, влада Речі Посполитою вирішила піти на поступки приєднаним народам, які сповідували православну релігію.

Берестейський собор у жовтні 1596р. декларував рівноправне об'єднання двох християнських церков на засадах збереження православних обрядів, національної мови, зрівняння прав католиків і православних. За унією українська церква зберігала східні обряди, церковнослов'янську літургійну мову, право на заміщення митрополичої та єпископських кафедр, старий (юліанський) календар, право на одруження нижчого духовенства. Православне духовенство, яке підтримало рішення Берестейського собору, отримало низку привілеїв, але врешті-решт, жодну обіцянку ініціатору унії не дотримали до кінця.

Берестейська унія не внесла спокою і не об'єднала християн. Навпаки, крім двох – православної і католицької – з'явилася третя, уніатська. Внутрішні розколи на прихильників та противників унії тільки погіршили становище в Речі Посполитій в цілому і в Україні зокрема. Прості люди, а почасти й шляхта виступили на захист православної віри. Найбільший опір чинили міщани Львова, Києва та інших міст. В Придніпров'ї проти унії виступило запорозьке козацтво, на Прикарпатті головним осередком православ'я був Скит Манявський.  Усе це призвело до умовного поділу українських земель на лівобережні і правобережні; поляки почали використовувати унію для повного окатоличення українців, посилення феодального та національного гніту. Це не могло не привести до великих кривавих повстань і, врешті-решт, до визвольної війни українського народу в середині XVII ст.

Але, як і будь-яка історична подія, Берестейська унія мала для України й позитивний наслідок. Пригнічення національної мови, релігії та культури підсилили опір населення, пробудили в ньому національну свідомість, сприяли, як це не дивно, розвитку культури. Численні братські школи, розквіт полемічної літератури та спроби розбудови української державності припали якраз на після уніатський період. З усього цього можна зробити лише один висновок: жодна нація не може жити в нав'язуванних їй умовах, коли пригнічується її право на самовизначення та розвиток.

Катерина Джагацпанян, Інститут журналістики, РЗГ, І курс, І група