Толя-колапс
– Привіт, красуне! – вітається в "асьці" однокласник. Або демонструє обізнаність в іноземних здоровканнях – салям алейкум, Аллаху слава і подібне. А тоді береться інформувати про те, що робиться в Україні і світі. Такий собі Толя-інформ (наче у мене Інтернету немає). Та ці його новини переважно про те, що усім нам скоро прийде повний капець – через негаразди в економіці, повну катастрофу в політиці, глобальне потепління, наступ російського бізнесу і власне кінець світу. Іноді боюся й відкривати вікно з повідомленнями.
Така приреченість у сприйнятті світу притаманна Толі зі шкільних часів. Напевно, цього вже не зміниш, хоч я й намагалась. Звертала увагу на те, що "є в житті й приємні сторінки" (як у вірші Юрка Позаяка). Пробувала відповідати дуже "вичерпно": ага, уууу, ммда... Пробувала розпитувати про його настрій, його день, його дружину – аби заговорив про своє, не про чуже. Пробувала заїхати здалеку – з'ясувала, чи любить він роздряпувати на тілі ранки – після укусів комарів, наприклад. Здавалось, це є логічним продовженням такого от бачення світу. Ні, не роздряпує.
Після мого безневинного: "Толю, ти такий позитивний! З тобою так приємно спілкуватись!" у відповідь на чергову лавину інтернетного негативу – Толя видалив себе зі списку моїх контактів. Було прикро. Зате я близько року жила без Толя-інформу.
Тепер вони знову в мене є. І Толя, і його новини. Я не змогла відмовити йому в повторній авторизації.
Кажуть, кожен із нас відпрацьовує свою карму. Чи життєву програму, чи гріхи минулих життів чи предків. У щось подібне починаю вірити через такі от повторювані стосунки з людьми, переважно з чоловіками. Вони "плачуться" мені на життя, розповідають про сварки з невдячними дружинами і при цьому сподіваються запросити на каву.
Я іноді думаю – а що, як їм розказати все це, крім мене, нема кому. А що, як я знайду правильні слова, як вони будуть сказані вчасно і таким чином людині розвидниться? Тому не наважуюсь поставити Толю в "ігнор". Хоча вже майже й не пробую навернути його на релігію позитиву. Після повідомлення про черговий колапс пригрозила перейменувати його контакт на "Толя-колапс".
А ще – роздрукую собі вірш Позаяка, який висів у мене на дверях кімнати в гуртожитку:
ПОПЕРЕДЖЕННЯ
Всім, хто тоне й не знає,
За що вхопитись,
Хто вже з останніх
Вибився сил:
Попереджаю - я не колода,
Попереджаю - я крокодил.
