Україні не потрібні державні підприємства?

"Розпродажі" у війну точно не допоможуть підвищити рівень добробуту українців

Державних підприємств не має бути! Відповідну тезу як політику уряду озвучив заступник міністра економіки України Олексій Соболев на початку березня під час круглого столу у Верховному суді. За його словами, для стратегічних підприємств триває політика перетворення їх на акціонерні товариства, а також влітку минулого року було прийнято закон про пришвидшену приватизацію та розпродаж державних активів під час війни.

Найпопулярніший аргумент: держава – неефективний власник. Справді, держава не може бути ефективним власником дрібних торговельних закладів тощо. Однак такі великі державні корпорації-монополісти, як "Нафтогаз", "Укрзалізниця" чи "Енергоатом" можуть заробляти десятки мільярдів гривень для державної скарбниці.

Приклади для наслідування можна знайти в усьому світі – наприклад, у провідних країнах ЄС, Ізраїлі або арабських країнах.

У чому ж відмінність? Насамперед у ставленні. В країнах ЄС існує повага до держави і державного майна. Працювати у державній корпорації престижно. В арабських країнах робота в державних чи державно-приватних компаніях – це найбажаніша кар'єра, там працюють найкращі фахівці й управлінці.

Наші ж реформатори часто повторюють неоліберальну догму: "Менше держави".

Проте співвідношення між приватною і державною формами власності – це питання, яке кожна окремо взята держава має вирішувати самостійно, виходячи зі своїх конкретних умов і можливостей та з урахуванням історичного досвіду й менталітету свого народу. Цю думку підтверджує досвід розвинених держав. Наприклад, у Франції 33% компаній у державній власності, в Німеччині – 30%, у Великій Британії – 25%, у США – 22%. В Україні частка державної власності становить менш як 10%. Проте нашим "реформаторам" і цього забагато, вони планують залишити в державній власності менше 100 підприємств.

За оцінками Інституту економіки та прогнозування НАНУ, більшість приватизованих підприємств значно погіршили фінансові показники. В результаті приватизації в Україні відбулося не підвищення ефективності, а пограбування майна і виведення капіталу в офшори. Ефективного власника ми так і не отримали.

Чи можливе "автоматичне", без втручання держави, забезпечення таких співвідношень між працею і формами власності, щоб зростав добробут населення? Ні. Таке може статися тільки за активного втручання в цей процес сильної, демократичної держави, яка діє в інтересах усього суспільства, де встановилися співпраця і злагода, зумовлені війною і соціальною необхідністю.

У ринковій системі прибуток стимулює пошук замовлень, контрактів і бажання успішно їх виконати. При цьому прибуток ще не зумовлений самим фактом володіння власністю. Саме тому простий продаж державних активів не може автоматично забезпечити трансформацію в ефективну приватну власність.

Приватизація, що проводилася і проводиться в Україні, не враховує регулюючого механізму, який використовується в розвинених країнах Заходу. Більш того, оскільки запровадження приватної власності засноване на ідеології переваги приватної власності над державною, то будь-яке регулювання власності державою в процесі трансформації відкидалося як таке, що суперечить самій ідеї.

У Конституції Україна проголошена демократичною, соціальною, правовою державою. А соціальній державі необхідно відрегулювати і постійно зберігати баланс у досягнутому рівні життя кожної окремої людини, не допускаючи появи ні супербагатіїв-олігархів, ні жебраків. Саме тому в створенні численного середнього класу криється гарантія стабільності сучасного суспільства. А державні "розпродажі" у війну цьому точно не допоможуть.

Можливим варіантом розв'язання сучасних складних проблем України є врахування успішного європейського досвіду реформ, а саме – орієнтація на змішану економіку, на соціально-орієнтований капіталізм та активне державне регулювання, а це потребує жорсткої відповідальності владної еліти за наслідки реформ під час війни.

Спеціально для Gazeta.ua