Не просто фортеця. Кілька тез по Бахмуту, які слід знати кожному

По суті, під Бахмутом ЗСУ знищили угруповання, якого б вистачило на окрему операцію – наприклад, повторний наступ на Київ

Дилема "обороняти чи відступати" не має однозначного вирішення через велику масу факторів, які впливають. Тому тут рішення має належати виключно керівництву ЗСУ, без поправки на політичні оцінки будь-якої розлогості. А нам треба діяти з принципу "не нашкодь".

Для початку, ще з літа 2022 року над нами всіма висить "стратегічний вузол", який виглядає так: якщо рашисти досягнуть успіху в боях на сході України, то можуть частину сил звідти перекинути для нового наступу на Київ.

По мірі перебігу подій навколо Бахмута в останні 7 місяців цей "вузол" деградував приблизно так:

– "рашисти формують стратегічний 3-й армійський корпус, і якщо в них вийде на сході, то підуть на Київ";

– "рашисти мають завдання вийти на адмінкордон Донецької області до "червоної дати", встановленої Кремлем";

– "рашисти хочуть взяти Бахмут, щоб далі собі просуватись до адмінкордону Донецької області";

– "рашисти хочуть захопити Бахмут, щоб показати своїй аудиторії хоч якусь перемогу".

Наскільки багато уваги РФ приділяла захопленню Бахмута можна побачити хоча б з того, що саме по цьому місту на початку травня, вперше за час війни, окупанти застосували ракети Х-22.

Ну і раз кампанія на сході для росіян замість "вирішальної битви всієї війни" перетворилась на "периферійний наступ", який вони програли, то тут може бути своя логіка не віддавати оркам ключі від Бахмута як ключі до хоч якоїсь надутої "перемоги".

Є добрі люди, які вважають, що утримання "фортеці Бахмут" має лише політичне значення, тому нічого такого не буде, якщо наші війська звідти "відтягнуться".

Але така логіка передбачає легку та невимушену пропозицію перетворити на поле битви нові міста Донбасу, наприклад, ту саму агломерацію Краматорськ – Слов'янськ – Костянтинівка.

З подачі західних союзників з'явилась теза, що в обороні Бахмута втрачаються начебто саме ті резерви, які були б потрібні для контрнаступу весною, тому, мовляв, звідти варто відступати. Але автори цієї тези лукавлять як мінімум в двох моментах.

Як показав досвід майже року боїв за схід, росіяни ніколи не користуються таким інструментом, як "оперативна пауза", щоб відновити боєздатність військ чи поповнити втрати. Їм простіше і далі гнати в бій майже знищені бригади та батальйони "мобілізаційного резерву" лише з автоматами АК.

Ну і врешті – ті резерви, які мають скласти кістяк угруповання для контрнаступу весною, насправді ще проходять навчання на західній техніці на полігонах країн Заходу.

Врешті, навіть сама логіка поняття "контрнаступ" передбачає, що спочатку треба остаточно зупинити рух ворога вперед, а уже потім самим наступати. І точно аж ніяк не відкривати рашистам шлях на захід від Бахмута.

Втрати орків за декілька місяців облоги Бахмута вже (неофіційно) можуть бути на рівні 50 тис. убитими та мінімум 100 танків, не кажучи вже про іншу техніку.

По суті, під Бахмутом ЗСУ знищили угрупування військ росіян, якого б вистачило на окрему стратегічну операцію – наприклад, повторний наступ на Київ у лютому цього року.

Але чим більше російських військ і далі буде знищуватись під Бахмутом, тим кращі передумови та вищі шанси для контрнаступу ЗСУ весною. Хоча б тому, що у ворога буде менше сил для протидії нашим захисникам в наступі, незалежно від напрямку.

У випадку з Бахмутом може бути варіант не тільки відходу з міста, але й навпаки – як мінімум контрудару по окупантам, щоб розширити "зону безпеки" навколо "фортеці". Реалізація обох варіантів може вимагати ротації вже наявних підрозділів та перекидання додаткових військ, і це все робитиметься в режимі радіомовчання та інформаційного маскування.

Бо чим більший фактор раптовості для противника, тим більше життів наших солдат вдасться зберегти.

І це саме той випадок, коли в першу чергу варто покладатись на коментарі саме офіційних спікерів, а уже потім – на оцінки від неофіційних спікерів.

Ми зараз в тому періоді, коли встояти всім разом значно важливіше, аніж правота кожної окремо взятої оцінки. Тим більш, що такий модус не вимагає значно довгих зусиль, максимум – поки грунт остаточно не засохне, щоб по цьому могла їхати вперед важка техніка ЗСУ.

Оригінал