Арестович з'явився біля Зеленського невипадково

Він є втіленням української версії постмодернізму

В перший рік каденції чинного президента я написав текст "Зеленський як ринковий фундаменталіст", в якому доводив, що Зеленський не проросійський – він комерційний. Оскільки ринок російськомовного кінопродукту на порядок більший за ринок україномовного, саме ринкова логіка, а не проросійські сентименти спонукала очільника студії "95 квартал" працювати в сегменті російськомовної попси. Врешті-решт, якщо світ воліє мегатонами споживати те, що англійською влучно називають junk food, то чому б талановитому хлопцю з Кривого Рогу не продукувати гігабайти junk video? Попит породжує пропозицію, як вчили нас ще у школі...

Якщо розглядати Зеленського саме як космополіта та ринкового фундаменталіста, який вірить, що продається та купується все, тоді поява біля нього Олексія Арестовича не буде видаватись випадковістю. Бо Арестович, відомий своїм талантом перевзуватись у повітрі та миттєво змінювати свої погляди на прямо протилежні, є втіленням української версії постмодернізму.

Бо постмодернізм ґрунтується на засадничому засновку, що у світі немає об'єктивної істини, що в ньому відсутні абсолютні цінності, але натомість людський всесвіт - це безкінечні інтерпритації, деконструкція, іронія та гра. Арестович – ідеальне втілення ціннісної амеби: то він "український патріот", а то космополіт - "громадянин ноосфери", то він ревний "порохобот", а то не менш ревний "зеленофіл", який перехворів на важку форму недуги творення з Петра Олексійовича кумира. То він "героїчний спецпризначенець", а то провокатор з "Братства" Корчинського, а то актор жіночих ролей у кінотреші...

Звичайно на українського Суркова Арестович не тягне: масштаб особистості не той. Втім як і Зеленський не тягне на українського Путіна – попри усі його спроби копіювати методи ВВП часів його першої президентської каденції. Перефразовуючи відомий вислів, "яка країна, такий і Арестович..."

Але нам, українцям, слід пам'ятати, що постмодернізм з його пафосом релятивізму вигадав не Радянський Союз і не путінська Росія – його засади сформулювали французькі інтелектуали Жак Дерріда, Жорж Батай, Мішель Фуко та Жан-Франсуа Ліотар.

Дозволю собі цитату з Оксани Забужко: "Вплив постмодерністського коґнітивного релятивізму, де, за Дерріда, "нема істини поза контекстом висловлювання" (в практичному застосуванні – "кожен має право на свою точку зору", а значить – продовжуючи ланцюжок – нема ні ката, ні жертви, і навіть коли є гора вбитих, то нема злочину, а є тільки висловлювання про злочин, яке, знов-таки, залежить від мовця...), взагалі вплив філософії постмодернізму на ціннісний фонд сучасної західної цивілізації є тотальним і всепроникним – і головну в цім заслугу слід признати таки насамперед французьким умам. [...] постомодернізм – це вже відверто боягузлива спроба західної культури втекти від відповідальності за скоєне – за зраду гуманізму. Тож і не дивно, що в такому вигляді він виявився ідеальною ідеологією для диктатури доби цифрових і телекомунікацій: тої, де, кажучи за Пітером Померанцевим, "ніщо не правда, і все можливо".

Дивлячись на зведену в абсолют етичну, ідеологічну та політичну "гнучкість" Арестовича, слід пам'ятати, що він – не оригінал, а лише тьмяне відображення світоглядного мейнстриму тої Європи, куди ми так щиро прагнемо. Втім як і його шеф Зеленський. Яких можна дуже просто і влучно охарактеризувати двома словами: світоглядно безхребетні.

Оригінал