Чому повернути Крим буде простіше, ніж Донбас
Україні буде куди простіше реінтегрувати Крим, ніж повернути Донбас. Справа - у крові. В одному регіоні її проливали. У другому - майже ні
Крим і Донбас. Чому півострів простіше переживе зміну прапорів
В Україні на порядку денному повернення Донбасу куди ближче за повернення Криму. Десь на рівні протягнутої руки й невблаганної ходи пакету санкцій. Коли стомлена Москва вирішить, що технології і кредити важливіші, й віддасть зруйновані війною регіони Києву.
А ось повернення Криму в цьому порядку денному сприймається як щось куди більш далеке, туманне й не артикульоване. В принципі, це має пояснення: відтепер півострову належить роль головної перлини в імперській короні. Москва навіть не збирається порушувати розмову про статус регіону: навпаки, цілком вбудовує його у власну архітектуру господарювання, посилює гарнізони і прищеплює лояльність. Але водночас півострів куди простіше переживе нову зміну прапорів, ніж Донбас. Бо в Криму під час і після анексії неї масово не проливалася кров. Та, що здатна сакралізувати будь-яке протистояння. - Пише Павло Казарін для Крим.Реалії
"Бандерівці", "хунта" і "фашисти" можуть бути вигаданими, але вони є реальними людьми для тих, родичі яких лежать на кладовищах
Проблема Донбасу в тому, що, попри карикатурність тамтешнього "держбудівництва" (якщо цей термін підходить до опису того, що відбувається), регіон пройшов через військову м'ясорубку. На полицях залишаться портрети з чорною стрічкою, у шафах - недоношений одяг, у комірках - вудки й дачні чоботи. У загиблих залишаться знайомі, рідня, діти, племінники, батьки. Можна скільки завгодно розповідати їм про безглуздя, заради якого їхні родичі брали автомати до рук, - навряд чи вони слухатимуть. Смерть перетворюється на аргумент, особливо, якщо йдеться про близьких людей. Вона змінює об'єктивну реальність на суб'єктивну.
Міф не зобов'язаний стати математично точним - "бандерівці", "хунта" і "фашисти" можуть бути вигаданими, але вони є реальними людьми для тих, родичі яких лежать на кладовищах. У цьому полягає головна відмінність між Кримом і Донбасом - півострів не має власних військових мартирологів.
Розмови про "третю оборону Севастополя" або "кримську весну" - порожні. За зміну прапорів ніхто з жителів півострова не платив. На тлі Донбасу участь кримчан в операції щодо зміни прапорів має вигляд ярмаркового атракціону: грізно постояти в камуфляжі, побродити вулицями, ритуально показати кулак на камеру. Зважаючи на те, що брудну роботу виконувала кадрова російська армія, це все має вигляд безпечного й контрольованого флешмобу. Єдиний ризик якого - натерти мозоль нерозношеними берцями.
Для значної частини жителів півострова основною мотивацією є абстрактне "аби не було війни" і "впевненість у завтрашньому дні"
Міра сакральності того, що відбувається, є прямо пропорційною жертві, принесеної в ім'я реальності, яка оточувала тебе. Якщо ж уся твоя жертва - це відмова від VISA й українських продуктів, то навряд чи це тягне на роль ціннісної прірви, яку неможливо здолати. Тим більше, якщо врахувати, що для значної частини жителів півострова основною мотивацією є абстрактне "аби не було війни" і "впевненість у завтрашньому дні". Ці гасла - універсальні своєю абстрактністю: їх цілком можна проектувати і привласнювати тому прапору, що в конкретний момент готується замайоріти на флагштоку.
У цьому й полягає принципова відмінність між Кримом і Донбасом. Бо взаємне звикання Донецька й Луганська до життя в Україні буде тривалим і непростим. Воно спотикатиметься об надгробки й меморіальні таблички, схованки зі зброєю і нерозміновані поля, дірки від куль у стінах і фотографії з траурними стрічками на книжкових полицях. Усе те, що є пам'яттю і сімейною історією. А вона проростає в новому поколінні не гірше, ніж у поколінні очевидців.
Усього цього не було в Криму. І тому його "шлях на батьківщину" може виявитися куди простіший, ніж про це думають по обидва боки кордону.
Copyright © 2016 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода
