Депутат на сесії відмовився брати повістку до рук

Мобілізація в Україні не відбулася. 60 відсотків чоловіків, які не з'явилися на Прикарпатті, - це ще небагато. У Раві-Руській є 8,5 тисяч населення і 2 тисячі військовозобов'язаних. Під час останньої хвилі мобілізації з близько 100 повісток було вручено лише шість. До того ж тим, хто є або інвалідом, або багатодітним батьком.

Від мобілізації ухиляються майже всі категорії громадян. З одним депутатом міської ради у нас ще в серпні була цікава ситуація. Військовообліковець ніяк не могла вручити йому повістки з військкомату – то слухавки не піднімав, то вдома не було, то двері не відчиняв. Зрештою, вирішили вручити повістку на засіданні сесії міської ради. І що думаєте? Депутат відмовився її брати. Пояснив, що він у відпустці за основним місцем роботи.

Після цього випадку чи то інші депутати бояться, аби і їм не довелося потрапити у таку "незручну" ситуацію, чи то ще якась причина, але провести засідання сесій ради з першого разу стало майже неможливо. Половина депутатів не з'являються, тому немає кворуму.

Чоловіки, аби не бути мобілізованим, ще від початку стали так званими "бігунками" - масово почали виїздити до Польщі, аби їм не вручили повісток за місцем проживання (див. http://gazeta.ua/blog/44707/cim-vidriznyayetsya-bizhenec-vid-bigunka). Тепер, коли для виїзду і за кордон, і за межі району потрібна буде довідка з військкомату, чимало з них почали оформляти опікунство над своїми батьками.

Військовообліковці стали цапами-відбувайлами за мобілізацію. Мешканці міста їм не те що двері не відчиняють, а ще й телефонують у позаробочий час на мобільний, зустрічають у магазинах і заздалегідь зі словами погроз "попереджають", щоби до них навіть не приходили. Як наслідок, за останній рік у Раві-Руській звільнилося вже троє військовообліковців. І попри безробіття охочих зайняти їх місце майже немає.

Усе це чітко говорить – мобілізація не відбулася. Вона – провалилася. Вона була погано спланованою.

Одного лише патріотизму і бажання захищати свою землю тепер замало. Військовозобов'язані не хочуть воювати, бо своє життя оцінюють набагато дорожче, ніж його оцінює держава. Виплати, які пропонує держава, повинні бути щонайменше у 10 разів більшими. Натомість ми бачимо випадки, коли загиблих на війні такими не визнають - пишуть, що вони загинули від нещасних випадків, на полігонах.

Держава повинна чітко прописати, що отримають вони після повернення додому, що отримає їхня родина у випадку їхнього поранення чи загибелі. Повинна підписувати з мобілізованими так званий "мобілізаційний контракт". І найголовніше - неухильно його дотримуватися.

Українці ж самі розуміють, коли варто мобілізовуватися, і вони це роблять.