Незагарбницька література
Помітила цікавий збіг, а, може, і закономірність - у "Книзі року Бі-Бі-Сі" перемагають романи, пов'язані з простором.
Із десяти переможців (без окремої "Дитячої книги року") половина мають стосунок до простору вже у назвах. Це "Андріївський узвіз" Діброви, "Ворошиловград" Жадана, "Сині Води" Рутківського, "Далекий простір" Мельника, "Фелікс Австрія" Андрухович.
Цього року відзначили три книжки - і усі об'єднує те, що у них йдеться про рідний для автора простір.
Дія найкращого дитячого роману - "Дракони, вперед" Катерини Штанко зав'язана на рідному для авторки Криму - блакитну насінинку драконячого дерева герой привозить із Нікітського ботанічного саду - і з неї виростає дракон, який згодом приведе Михася до Карабі-яйли - у Країну Драконів.
"Вся мета походу з драконами - потрапити в Крим. До Карабі-яйли, або Кам'яного моря. Саме звідти дракони стартують, щоб переміститися на зворотний бік місяця. Коли писала, мені здавалося, що Крим на своєму тоненькому перешийкові вже погано тримається України. Хотіла цим маршрутом драконів пришити Крим до України " - розповідає авторка.
Мовчу про пречудовий мармулядово-карамельний Станіславів Софії Андрухович - герої "Книги року" живуть навіть на вулиці батьків авторки.
А книга десятиліття, "Ворошиловград" Жадана - це зовсім не Луганськ. Як підказав видавець Завен Боблоян - "Це Луганщина (Старобільськ), рідне місто Жадана. А цьогорічний фіналіст "Месопотамія" - не просто Харків, а конкретний район Харкова, який можна обійти за півгодини-годину, причому описаний Жаданом з точністю до окремих будинків".
Але яка дзеркальність Ворошиловграда зі Станіславовом - колишня назва міста, яке вже ніколи не буде колишнім. Хіба тільки таким, як його відтворить чи витворить автор. Обидва називалися так за колишніх імперій, і ці імперії різні. Так само і Месопотамія - витворений простір, що дуже схожий на реальне місто, але разом із тим це легендарне місто, із власними міфами.
Виходить, найкращі романи, які у нас пишуть, мають якийсь особливий стосунок до простору - і найбільше рідного, а не чужого, невідомого, який цікаво здобувати і пізнавати. Може, бо країна у нас така - розрізнена, розмаїта і неозор. Але серед тих просторів у кожного обов'язково є той, куди завжди захочеться повернутися і перестворити. Незагарбницька у нас країна, і така ж література - нам би повернути те, що маємо. Або хоча би втримати
