Ви помітили, як змінилися мої коментарі у другій половині поїздки?

Мені мої дописувачі дорікали, що я в цю поїздку досить негативно оцінював стан донбаської громади, як такої, що могла почати якісь проукраїнські дії в Донбасі. Іронічно говорив про потенціал демократичності. Але ви помітили, як змінилися мої коментарі у другій половині поїздки?

Велика проблема в тому, що ті території, які не були захоплені з якихось причин терористами, не очистилися кров'ю і болем від свого радянсько-януковичського спадку. У Красноармійську, Димитрові, Селідово – атмосфера значно гірша і нагадує "довоєнну". А от настрої у звільнених Костянтинівці, Краматорську, Артемівську, Слов'янську абсолютно проукраїнське.

У звільнених містах люди живуть із відкритими очима і з відкритим серцем. Вони знають, що таке справжній путінізм. Вони знають суть гуманітарних подарунків Росії для України, а от в інших регіонах, в тому числі, як я уже неодноразово писав, і на Харківщині, є певний романтизм накшталт романтизму червоноармійців і будьоновців. Є підсвідома віра в те, що прийде якийсь Путін зі своїми енерами і все змінить.

Люди втомилися від безкінечно поганого життя в умовах улюбленої ними ПР і Януковича, але неспроможні (громадське суспільство зовсім не розвинуте)взяти відповідальність на себе, взяти все у свої руки. Совок – це коли людина вірить, що хтось прийде і все зробить за неї. Такого совка на звільнених територіях стало принципово менше. А от на інших територіях, які так мріяв заграбастати Путін, він залишився великою мірою.

Тож, сьогодні Слов'янськ, Львів і Київ більш близькі по світобаченню, ніж той самий Харків і Червоноармійськ. Що їх змусить отямитися і витравити із себе совок, навіть не здогадуюся. Але це обов'язково станеться.