Як Шеремета, йдучи з міністрів, "потребу справив"
Подія дріб'язкова і про неї краще б не згадувати.
Людина не втримала у собі того, що з неї просилося, і сходила просто у робочому кабінеті – з кожним може статися. Єство нерідко бере гору над умовними пристойностями.
І я б не згадував про прикрий факт, якби йшлося про пересічного дипломованого випускника Львівського національного університету імені Івана Франка. Або про людину, яка знічев'я освоїла програму менеджменту у Міжнародному, що у Будапешті, Центрі Менеджменту, отримала ступінь МВА у бізнес-школі Університету Еморі в американській Атланті, закінчила програми управлінського розвитку у Гарвардській бізнес-школі, Міжнародній Китайсько-Європейській бізнес-школі й у ще не менш престижних закладах, а потім від надмірного розуму трохи поїхала головою й забула, де що належить робити.
Але ж ні. Чолов'яга з кожним дипломом розумнішав і просувався. І став, зрештою, керівником одного з провідних вітчизняних міністерств, надією нації, бо пообіцяв створити умови для економічного прориву.
Згоден, з міністром також усіляке може статися. Керівне єство нічим не відрізняється від пересічного. Якби так і сталось – я б відвів очі, наче не помітив, бо трохи інтелігент. Але ж міністр учинив навмисне. Свідомо напакостив, залишаючи високий кабінет.
На жаль, це стає у нас традицією. Поки чиновник у команді – все гаразд. Все йому подобається і влаштовує. Він бачить те, що належить, а що не належить – не бачить. Грає за правилами. Та варто сановника посунути, аби змусити до відставки, миттєво, наче до ворожки сходив, відкриваються очі. І чоловік (про жінок не казатиму – гріх) починає демонструвати чесність з принциповістю, які, на його думку, він має – на відміну від недавніх товаришів по недавній команді, обділених і чесністю, і принциповістю. Починає викривати і засуджувати – бодай у дрібному. У нашому селі це називалося накласти на прощання на порозі.
Не знаю, яким фахівцем є Павло Шеремета. І яким міністром був, не знаю. І чи встиг бодай на трохи підняти після "папєрєдніков" розбалансоване Міністерство економічного розвитку і торгівлі, не відаю також. Проте ладен погодитися: він хороший в усіх розуміннях. І людина з принципами, що заслуговує на окрему повагу: подав у відставку, коли не погодили з ним кандидатуру заступника.
Проте Павло Михайлович також не утримався від традиційної спокуси: йдучи з посади, дрібненько напакостить у вчора своєму кабінеті. А він у нього Кабінетом Міністрів іменується.
Павло Михайлович вийшов на трибуну, аби почуло якнайбільше, і заявив: на моєму комп'ютері, як і на інших ПК міністерства "стоїть неліцензійний Windows і неліцензійний Outlook". Мовляв, "у 21-му столітті у глобальній економіці" він не може цим користуватися. Принципи не дозволяють.
Посаду міністра економічного розвитку й торгівлі в уряді пан Шеремета обіймав з 27 лютого, тож мав час не лише виявити неприємне порушення, а й усунути його. Й у міністерстві, й у всьому Кабміні. Проте принципову прикрість помітив якраз перед звільненням. Може й справді, як запевняє, лиш днями вперше увімкнув службовий комп'ютер, оскільки попередні півроку користувався особистим. Проте, дозвольте припустити, Павло Михайлович просто прозрів. Як "прозрівали" до нього десятки інших сановників після вибуття з команди. І зробив, залишаючи кабінет, усе, що велить ганебна традиція.
Воно начебто й нічого страшного: у нас половина країни користується піратським начинням. Але ж тут йдеться про одну з найвищих державних установ – перед світом це дуже великий сором і правопорушення. Цілком імовірно, Арсенію Яценюку доведеться приносити особисті вибачення і виробникам програмного забезпечення, і керівникам відповідних країн.
Я також за те, щоб українці користувалися лише ліцензійними програмами. Офіційні державні установи – так неодмінно. Я проти сановної звички гидити, йдучи з високої посади. Це принижує насамперед того, хто справляє на людях цю зовсім не природну потребу.
Коментарі