Про людей, які могли не допустити кривавої "російської весни"
– Блок-пост від моєї хати метрів за чотириста. Стоїть там з десяток мордоворотів. Автомати на грудях, гранати у кожного. Хизуються… Дядьків перепиняють, авто обшукують. Кулемет, а може й не один у них. Але – байдуже. Ми б їх найближчої ночі з хлопцями викурили. Навіть стрічок колорадських не лишилося б. І прапорів поганських. Нас на вулиці п'ятеро, які служили. Ходили дивися… Байдуже, що кожному за п'ятдесят. Руки зброю пам'ятають… І ходи-виходи знаємо. Це ж наше село… Та де взяти ту зброю?
Мій знайомий не вперше збивається на гіркі розпачливі слова. Ми чи не щотижня розмовляємо відтоді, як на Луганщину прийшла озброєна Путіним біда. То я зателефонує, то він. Про що б говорили, завершує мій знайомий образою. Образою на українську владу.
– Чому вона так не довіряє народові? – гарячкує він. – Чому так боїться зброї у наших руках.
Вперше він заговорив про болюче, коли міліцейські відділки без супротиву, і наче за встановленим графіком, стали віддавати збройні арсенали терористам. "Чому не роздати було її людям. – адже наперед знали, що захоплюватимуть?" – спочатку чолов'яга просто дивувався. А коли те саме зробили й сбушники зі своїми запасами, й "трофейні" автомати почали роздавати бажаючим просто з вікон обласного управління СБУ, перейшов на матюки, яких раніше я від нього не чув.
Не можна зараз відкривати вільний доступ до зброї – почнеться громадянська війна. Так говорить нинішня влада.
Були свої резони і у Кравчука, і у Кучми, і у Ющенка, і у "папєрєдніков". Влада завжди боялася, що на вулицях почнеться криваве казна-що. Безладне і невпорядковане застосування зброї. В результаті всі роки незалежності зброя в Україні використовувалася виключно "впорядковано" – стріляли здебільшого бандюки у мирних громадян. Або – охоронці політиків і бізнесменів – у тих, хто на них зазіхав.
Тобто, влада і криміналітет були озброєними і захищеними, а народ "впорядковано" – ні. Кому треба було вистрілити, завжди знаходив з чого. І шукали і знаходили всі – крім того, кому держава найбільше не довіряє. Тобто – всі, крім народу.
Та повернімося до нашого з вами сьогодення.
Скажіть, будь ласка, якби наші "доблесні силовики" на початку "російської весни" віддали наявні у них арсенали не бандитам і "туристам Путіна" – що було б? Громадянська війна? Категорично ні! – стверджує мій знайомий. Він переконаний (а йому зблизька видніше) – іскру війни загасили б, не давши розгорітися. Загасили б такі, як він.
А якби нашому народові відкрили вільний доступ до зброї раніше, нинішня "російська весна" стала б неможливою у принципі. Подумайте самі: багато хто ризикував нападати свого часу на Запорозьку січ? Отож бо й воно.
Збройного сусіда або бояться, або побоюються, а беззбройного – ніхто.
Та й світова історія доводить: війни найчастіше спалахують не там, де на руках народу багато зброї, а там, де її немає.
Російська агресія проти України додала аргументів у суперечці про вільний доступ населення до вогнепальної зброї. Аргументів вагомих. І всі вони – "за". Тим більше, коли держава не здатна захистити своїх громадян.
