У сучасній культурі головне - зрушити з місця

Від суперечок навколо Міністерства культури страшенно несе горілим совком. І то зрозуміло, бо фактично там були одні з найхалявніших грошей. І пофіг, що ти імітував - концерт, фестиваль, програму, кіно, спектакль, виставку - головне було добутися до копійки, за витрачання якої ще ніхто ні разу не відповів.

Що довів фільм "Тіні незабутих предків". За три вікенди це кіно, з бюджетом 840 тисяч доларів, зібрало 620 тисяч тих же зелених. А виготовлені за державний кошт проекти, які коштували від 2 до 4 і більше мільйонів доларів, просралися на всі сто - зібравши від 5 до 100 тисяч доларів.

Там, де є гроші, за витрачання яких питають тільки формально, рано чи пізно збирається компанія зі "своїх". Навколо державних коштів завжди крутилися підставні митці від чиновників.

Зараз багато обговорюють ідеї різних дорадчих органів чи колегій при Мінкульті або управлінні кінематографії. А хто до цього заважав митцям збиратися у фаховому колі, щоб обговорити якість фільмів, створених на державний кошт? Не збиралися. Тільки шушукалися. І, повірте, будуть шушукатися далі.

В історії польського кіно був такий коротенький відрізок, коли держава почала була допомагати грішми. Навколо тих коштів так само швидко зібралися "свої". Але тамтешнє суспільство звернуло увагу на сумнівну якість проектів, почалося активне обговорення на тему "куди пішли державні гроші" і практику "допомоги" прикрили.

Держава повинна допомагати, але не з барського плеча. У тому ж кіно треба кинути основні кошти на розвиток індустріальних фільмів, які давали б, якщо не прибуток, то хоча б повертали затрачені кошти. Замість роздавання грошей, варто впровадити практику видачі безвідсоткових кредитів на 3-5 років. А перед тим має бути чітко напрацьована межа між комерційними і некомерційними проектами. Щоби провальні фільмів не ховалися за сентенціями, що авторське бачення не зрозуміли глядачі. Якщо цього не зробити, то навіть коли держава виділятиме на кіно по мільярду доларів щороку, ці гроші все одно зникатимуть у прірву.

Останні три роки держава скерувала на розвиток кіногалузі майже пів мільярда гривень. Але на жоден із фільмів - глядач не пішов. Навпаки, місцями почалася совкова практика зганяння школярів на кіно, за яке дітей примушували розплачуватися грішми батьків. Люди! Провальними проектами і насильницьким залученням аудиторії жодну галузь не розбудуєш.

Якщо розібратися, то Міністерство культури - давно зшита грубезними франкенштейнівськими швами потвора з клаптиків різних тіл. За збереження старовини і пам'яток культури міг би відповідати комітет при міністерстві науки. Бібліотеки аж просяться до міністерства освіти. Клуби, народні доми, а при них хори, факультативи, гуртки мали би діяти при муніципалітетах.

Замість самого Міністерства культури при Кабміні мав би діяти невеличкий, мобільний комітет, який займався би законодавчим врегулюванням відносин між мистецтвами і суспільством. Наприклад, щоби парламент нарешті проголосував за закони, які стимулюватмуть інвесторів вкладати кошти в українське кіно, телебачення, книгодрукування, театр, розвиток народних промислів.

Даруйте за продовження франкенштейнівського натуралізму, але тіла тих, хто віддав свої життя за системні зміни у цій країні, ще не охолонули, а з нір вже повилазила хмара щурів, які думають, як дати совковій системі чергове дихання. Одні доводять, що право на життя має тільки сучасне мистецтво, розуміючи під цим все нефігуративне. Інші кажуть, що нефігуративне - то не мистецтво. Одні кричать, щоби давати всім порівну, інші – нікому нічого не давати. А так би хотілося конкретних пропозицій. Або, щоби хоч прислуховувалися до фахівців.

Замість суперечок треба просто дати людям можливість працювати. А мірилом таланту завжди була і залишиться популярність серед споживачів. Все інше від лукавого… І від тих, що страшенно хочуть пробитися ближче до Міністерства культури. Панове, працюймо! І нехай Мінкульт працює, поки таке є. А там побачимо. Бо в сучасній культурі головне - зрушити з місця.