Ви ще досі пільговик? Тоді вони йдуть до вас…
Сьогодні під стінами Верховної Ради відбулася неполітична акція протесту – свою незгоду із планами влади переглянути існуючу систему пільг висловлювали чорнобильці і воїни-афганці.
Раніше, 9 вересня, провладна більшість ухвалила у першому читанні проект закону № 7562 "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", внесеного на початку 2011 року Кабінетом Міністрів України.
Суть цього законопроекту фактично зводиться до двох речей: скасовується значна частина пільг, зокрема якими користуються учасники бойових дій, ветерани праці, громадяни, постраждалі від аварії на ЧАЕС, жителі територій радіоактивного забруднення, "діти війни" і т.д. Крім цього, Кабмін пропонує депутатам передати йому право самостійно визначати розміри соціальних пільг для населення України. У жодній (!) цивілізованій країні уряд такого права не має.
Природно, що ці ініціативи викликали незадоволення у населення. Насамперед у тих, кого законопроект торкається безпосередньо. А це – немало-небагато – абсолютна більшість українців.
Сьогоднішня акція протесту стала концентрованим виразом незгоди громадськості із діями влади. Відсутність партійної символіки і конкретні вимоги соціального характеру дали свої результати – пікетувальників було почуто і цього ж дня створено Робочу групу для компромісного вирішення цієї проблеми.
З одного боку, я розумію відчуття несправедливості у чорнобильців і афганців. Насправді ні я, ні депутати Верховної Ради до кінця не усвідомлюють, що пережили люди, коли у 86-му ціною власного здоров'я рятували світ від екологічної небезпеки, чи через яке пекло пройшли учасники війни в Афганістані. Як після такого скасовувати їм пільги?
З іншого боку, прогрес цієї влади наявний у тому, що вона взялася за вирішення глобальної проблеми – неефективності державної соціальної політики. Правда, лікувати біль у голові чомусь вирішили методом гільйотини.
Тут ми виходимо на ще глобальнішу проблему наших політиків – популізм. Бажання сподобатися виборцю перемагало над здоровим глуздом протягом 20 років незалежності, особливо напередодні чергових виборів. У результаті країна взяла на себе такий обсяг соціальних зобов'язань, який не в змозі реально задовольнити.
За підрахунками Мінсоцполітики, на сьогодні в Україні існує 87 різних категорій пільг, якими користується понад 13 млн. громадян, тобто майже третина населення країни. Такого "щастя" не дозволяють собі навіть найбільш економічно розвинені країни світу.
Це постійно призводить до парадоксальних ситуацій. Наприклад, коли право безкоштовного проїзду у громадському транспорті лише частково, або взагалі не компенсовується з міського бюджету.
Або коли "дітям війни" не виплачуються надбавки, вони подають до суду, виграють його, але держава не здатна задовольнити ці вимоги, оскільки у казні немає передбачених для цього грошей. Таким чином, суди завалені десятками тисяч позовів пільговиків, які залишаються без уваги з боку держави.
Неодноразово ставали відомими випадки, коли досить заможні люди теж оформляли собі різного роду пільги. Приміром, чинний спікер ВР Володимир Литвин серед усього іншого користується 50%-ою знижкою на оплату комунальних послуг. Або коли місцевий бізнесмен-мільйонер отримує соціальну допомогу від держави на себе і на членів його родини, як малозабезпечені. Або коли абсолютно здорова людина оформляє собі групу інвалідності для отримання тих чи інших бонусів від держави. І так далі...
Кожного року в Держаному бюджеті України закладається цифра на соціальні виплати, яка вдвічі, а то й втричі менша від реальної суми. Це все одно, якби підприємство набирало працівників на зарплату 1000 грн., але в місячному кошторисі їм на виплати передбачало по 300 грн. Чи довго б пропрацювало таке підприємство?
Держава несе витрати на забезпечення соціальних пільг як для багатих, так і для бідних. При цьому, за підрахунками експертів, до справді найбідніших верств населення доходить лише п'ята частина від усіх коштів, передбачених на ці потреби.
Отже, нагальна необхідність реформування соціальної сфери є очевидною. Той шлях, яким пропонує іти Кабмін, є занадто радикальним і неправильним. Напевно, слід все-таки менш болісно виправляти ситуацію і поступово оптимізовувати систему пільг.
Як на мене, є три складові успішного удосконалення механізму надання пільг:
- повна відмова від популізму. Потрібно відмовитися від прийняття законів "під вибори", які необґрунтовано множать пільги і зобов'язання держави перед громадянами. Справедливості ради зауважу, що чинна влада рухається у цьому напрямку.
- істотне зниження корупції у сфері надання пільг. Треба унеможливити варіанти, коли багатий по документах стає малозабезпеченим, а здоровий – інвалідом, а також законодавчо ліквідувати можливість зловживань у цій сфері.
- керуватися здоровим глуздом. Рухатися слід у напрямку надання адресної допомоги тим, хто дійсно цього потребує, а не ставити усіх під одну гребінку. Також людям потрібно чітко пояснити, які реальні можливості має держава і у відповідності з цим розрахувати адекватний обсяг коштів на потреби пільговиків.
Але найголовніше – владі слід починати з себе. Наприклад, із народних обранців, які, мабуть, є найбільш соціально захищеними громадянами України.
