Майже половину "бандерівців" в Україні становили росіяни та представники інших народностей
Тому міф "устроітєлей руського міра", що "бандерівці" – це "оголтєлиє націоналісти", котрі масово різали, вішали, вбивали українців / росіян лише через те? що ті розмовляли російською мовою – не витримує ніякої критики.
У Маніфесті ОУН від грудня 1940 р. було проголошено конечним завданням боротьби ОУН й боротьби поневолених націй – здобути "свободу народам та людині".
Цього можна було досягнути, як твердила ОУН, лише шляхом спільної боротьби поневолених народів Східної Європи і Азії проти основного, спільного ворога їхньої незалежності. Тож не випадково провідники українського визвольного руху періоду Другої світової війни активно розгорнули діяльність по створенню фронту спільної боротьби поневолених народів проти радянського і нацистського тоталітаризмів.
Ідеолог українського націоналістичного руху 1940-х рр. Петро Полтава наголошував, що „український націоналістичний рух змагає до збільшення сил українського народу шляхом співпраці з визвольними рухами всіх інших народів, поневолених або загрожених більшовицьким імперіалізмом".
Тому ОУН проголосила "усі поневолені Москвою народи – це наші союзники". Висуваючи гасло необхідності створення визвольного фронту, ОУН розробила відповідну концепцію:
1.Основою спільного фронту є подібність становища, боротьба проти спільного ворога та спільність мети кожного народу.
2. Спільний фронт не вимагає від жодного народу зречення чи обмеження мети його визвольних змагань, а навпаки дає їй підтримку з боку інших народів.
3. Спільний фронт основується на рівноправності стосунків, а тому не спиняє і не обмежує власної ініціативи планування визвольної боротьби кожного народу, адже вона є його прерогативою, тому взаємна допомога і координація дій утримується у таких формах і межах як це доцільно і вигідно кожному національно-визвольному рухові
4. Спільний фронт не вимагає від жодного народу витрачати його визвольну енергію там, де для його визвольної боротьби не є доцільно.
Основною метою фронту спільної боротьби поневолених народів є створення національних держав усіх народів на їх етнографічних територіях.
З розгортанням збройної боротьби ОУН та УПА розпочали доносити свою політичну позицію представникам інших народів за допомогою агітаційно-пропагандистської діяльності. ОУН та УПА закликали здійснювати боротьбу проти радянського та німецького імперіалізму, оскільки вони є ворожими поневоленим народам Східної Європи і Азії, бо ведуть боротьбу за світове панування. Стверджувалось, що СРСР так як і Німеччина намагаються використати народи Європи і Азії в своїх загарбницьких цілях за допомогою фальшивої пропаганди про те, що ці країни борються за визволення поневолених народів.
У зв'язку із цим ОУН і УПА закликали ці народи не вступати на службу у військові підрозділи Німеччини і СРСР, або залишати їх підрозділи та приєднуватися до визвольних рухів поневолених народів або хоча б допомагати і не створювати перешкод їхній діяльності.
У місцях діяльності партизанів УПА кримські татари перебували переважно в складі національних легіонів вермахту, серед яких ОУН і УПА активно здійснювала агітаційно-пропагандистську діяльність. Ці легіони були сформовані з представників різних народів, у тому числі кримських татар, переважно з колишніх червоноармійців, що потрапили в німецький полон, та осіб, які добровільно виявили бажання воювати в німецькій армії проти СРСР.
Всього німецькому командуванню вдалося створити з кубанських, донських і терських козаків – 216 військових частин, туркестанських і татарських (з Татарії і кримських татар) – 42 частини, грузинських – 11, з народів Північного Кавказу – 12, азербайджанських – 13 та вірменських – 8.
Агітаційно-пропагандистські дії ОУН та УПА, а також поразки Німеччина на східному фронті привели до того, що солдати даних формувань остаточно втратили віру в те, що німецька влада може принести для їхніх народів позитивні зміни. Масово російські, татарські і легіонери інших народностей почали переходити на бік партизанів УПА з весни 1943 року. З перебіжчиків створювалися окремі національні підрозділи (курені, сотні, чоти тощо), на чолі з командирами відповідної національності, а в бій вони йшли під своїми національними прапорами.
На початку 1944 р., у час найбільшого чисельного розвитку українського визвольного руху, в складі УПА нараховувалось 15 національних загонів загальною чисельністю близько 20 тисяч вояків.
Документи радянської розвідки вказують, що значну кількість "бандерівських" загонів становили бійці неукраїнської національності.
Так, за свідченням командира одного з партизанських з'єднань О.Сабурова "серед бійців УПА є 40 відсотків неукраїнської національності (узбеки, грузини, осетини, черкеси, росіяни)"...
Виходить, міф "устроітєлей руського міра", що "бандерівці"– це оголтілі націоналісти, котрі масово різали, вішали, вбивали українців / росіян лише через те? що ті розмовляли російською мовою – не витримує ніякої критики.
Цей міф у Кремлі розробили спецслужби та комуністичні ідеологи і протягом десятків років насаджували в свідомість українців. І лише з однією метою: не дати визріти в Україні ідеї національної само ідентифікації, посіяти якщо не зневагу, то бодай страх у людей при одному лише імені чи понятті: Степан Бандера, "бандерівці", націоналіст/націоналісти.
