Саламатін відвідав могилу командира УПА?
Неправду кажуть, буцімто регіоналам байдужі національні святині українців. Так президент Янукович, доки ще не набрав належної фізичної форми плиганням по межигірських пеньках, задумав збудувати вертолітний майданчик на Чернечій горі, у Каневі, щоб мати змогу частіше черпати духовної наснаги біля могили Великого Кобзаря. Нинішній же міністр оборони Саламатін, котрий завдяки демонстрації прийомів рукопашного бою на рингу Верховної Ради є чи не найхаризматичнішою, після снайпера Кузьмука, фігурою на чолі оборонного відомства, таки здійснив паломництво до мальовничого села Симони на Житомирщині.
Симони розкинулися серед пагорбів і ландшафтом своїм дуже різняться від навколишніх сіл древлянського Полісся. Здається, що ви раптом опинилися на Черкащині чи на Тернопіллі.
Гелікоптер з міністром на борту приземлився неподалік від могили курінного УПА Негуса, Олеськіва Сергія.
Курінний Негус
Свої пошуки могили Негуса за спогадами Максима Скорупського описав в "Україні молодій". Останні дослідження дозволяють стверджувати, що 18 жовтня 1943 року, найімовірніше, саме у Симонах, у віці 25 років, знайшов свій останній прихисток курінний УПА Негус разом із двома бойовими побратимами.
Ось скупа інформація про Негуса: Олеськів Сергій, член юнацтва ОУН, відбув польське ув'язнення, з березня 1943 р. – політвиховник сотні УПА, з липня 1943-го – командир сотні Дубенського куреня військової округи "Богун", у вересні 1943 р. – командир куреня в рейді на схід у Житомирську область. Загинув у бою з німцями при штурмі бункера 17 жовтня 1943 року в селі Барашах (нині Ємільчинський район Житомирської області).
Зі слів іншого учасника рейду на Житомирщину, Леоніда Будкевича, Негус був людиною середнього зросту, одягнений в німецьку військову уніформу, на голові німецька каска, на грудях далековид, пістоль, за халявою чобота в білій шматинці завернуті виделка і ложка. Невеличка ріденька борідка. Найсуттєвішою прикметою була косоокість.
Повстанці у Симонах
Ось, що розповідає про перебування українських повстанців у Симонах місцевий мешканець Пилипчук Микола Олексійович (1933 р. н.):
"Добірна кіннота УПА прибула до Симонів з боку Андрієвичів, Брідка. ОУНівці роздавали місцевим жителям друковані газети, листівки. Затримавшись у селі на один день, військо рушило у напрямку Барашів, де весь наступний день лунали відголоски бою".
Прокинувшись на світанку, Микола Олексійович побачив у подвір'ї багатьох військовиків УПА, а також трофейну німецьку аптеку, захоплену у Барашах.
У бою загинуло троє бійців: "офіцер" (як говорили у селі) та двоє рядових стрільців.
Похорон на горі
Тіло "офіцера" розмістили у будинку Лєщенка Нестора, який жив під горою, обраною місцем поховання (нині про дім нагадує лише криниця, яка збереглася на хатнищі), а двох інших стрільців – у хаті Колесника Потапа.
Хатнище Лєщенка Нестора, у будинку якого розмістили тіло загиблого "офіцера" УПА
Для виготовлення труни "офіцерові" взяли вже готові дошки у Сороки Пріськи, яка жила по – сусідству. У неї ж обміняли коня, залишивши свого підстреленого, який потім, щоправда, виходився і непогано зарекомендував себе.
На горі викопали три ями, які були неглибокими, позаяк кам'яниста порода не дозволяла заглибитись. Хоронили з військовими почестями.
Заїка Ганна Савівна (1920 р. н.) пам'ятає, що "УПА нічого поганого не робили у Симонах. На горі проводили збори".
Відбувся мітинг, на якому говорили, що "офіцер" був дуже освіченою людиною: знав іноземні мови, лікарську справу.
На мітингу виступив і місцевий житель, який на той час був у лавах УПА, Цуман Володимир Юхимович (потім мешкав у Тернопільській області, приїздив до Симонів).
Могила Негуса – найвища точка Симонів
Поставили три хрести. "Офіцера" похоронили посередині, а стрільців – обабіч. Через два дні військо рушило у зворотному напрямку в сторону Андрієвичів, Брідка.
Німецько-радянське переслідування симонівців
Невдовзі хтось повитягував хрести.
Про це пише колишній мешканець Барашів Володимир Кириленко у своїй книзі "У каждого была своя война" (Самара – 2008) "Наступного дня німці з'явилися у Симонах, осквернили могили і запідозривши симонівців у сприянні УПА, спалили близько десяти хат".
Однак про спалені хати у Симонах не пам'ятають. Замість сплюндрованих хрестів поставили нові – березові, необкоровані, котрі височіли на горі тривалий час і після війни.
Днів через десять у село заявилися партизани, які знущалися над Лєщенком Нестором: били шомполами, поставивши ствол кулемета дідові на плече, стріляли у хаті.
"Зачєм Бандеру пустіл к сєбє в дом?!" - допитувались у старого, який після того трохи оглух.
У 50 – х роках працівники КДБ знову допитували діда Нестора, а також батька Миколи Олексійовича, цікавлячись насамперед тим, хто виступав на траурному мітингу.
Вшанування загиблих
Симонівці розповідають, що років 15 тому, до цієї могили приїхали колишні воїни ОУН – УПА вшанувати пам'ять полеглих товаришів по зброї.
Такі відвідини стали щорічними восени, напевне, у річницю бою за Бараші.
Останніми ж роками до могили ніхто не приїздив. Металева табличка з написом, який вже не можна прочитати, вкрилася іржею…
Після публікації матеріалу в "Україні Молодій" могилу прибрали, встановили меморіальну дошку.
А нещодавно до Симонів завітав і міністр Саламатін, щоправда вимушено й поки що… без вінка.
Довідково. З літа 1943 р. розгортається активність ОУН-"Б", коли керівник Центрального проводу Роман Шухевич передав на Житомирщину директиву про перехід від організаційної та пропагандистської роботи ("збирання сил") до створення збройних загонів. Групи УПА "Північ" (Дмитро - Роман Клячківський – Клим Савур) та "Схід" (Федір Воробець) одержали завдання здійснити рейди через Житомирщину до Прип'яті та Києва. Одна з них через Барашівський район пройшла в Чоповицькі та Малинські ліси. Друга група пішла в район Базара (Народицький район) і цілий місяць рейдувала навколо Коростеня. За червень-листопад 1943 р. по Житомирщині було здійснено 5 рейдів. Рейдуючи, відділи УПА дотримувались тактики боротьби на два фронти, проводили агітацію за Соборну Українську Державу.
Вони вступали в сутички як з німецькими окупантами, так і з партизанськими загонами. Так, зіткнення з фашистами відбулося біля сіл Жолобне (Новоград-Волинський район), Янушпіль (тепер Іванопіль - Чуднівського району), Котельня, Івниця (Андрушівський район), Устинівка (Малинський район), Коростишева. На шляху Радомишль - Кочерів повстанці організували засідку на німецьку колону.
В кінці жовтня-листопаді 1943 р. на Житомирщину прийшла нова група відділів УПА. Вони з боями пройшли через села Симони, Бараші, Неділище, Березівка, Киянка, Аннопіль, Ярунь, Мархлевськ (Довбиш), В'язовець, що на території Ємільчинського, Новоград-Волинського, Баранівського та Червоноармійського районів. За час рейдів сотні УПА провели 47 сутичок з німецькими військами та 75 боїв з більшовицькими партизанами. яких розглядали представниками московської окупацiйної влади.
