Переживемо?

У підземному переході метро високий сухорлявий чоловік пенсійного віку роздає листівки. Закликає приходити 24 серпня до пам'ятника Шевченку.

- А що там буде? - питаю.

- Ну так это ж 20 лет нашей с вами самостоятельности, - відповідає російською. - Кто порадуется, кто посмеётся, кто заплачет.

У листівці — лист з-за ґрат Юлії Тимошенко, заклик Комітету опору диктатурі до народного маршу на честь Дня незалежності, кілька заміток про перипетії газової справи, передрук з німецької газети про реакцію світової спільноти на арешт екс-прем'єрки та низка тупуватих політичних анекдотів.

І хоч друзі запрошували мене на мітинг у парку Шевченка, я не пішов. Знав, що нічого нового там не побачу. Слідкував за подіями по інтернету. Зять, який їздив на Майдан, про свято висловився скептично.

- Концерт як на день міста, а то й гірше, - розповів потім.

Усе свято в столиці звелося до торгівлі ширпотребом, виступів вуличних театрів, міні-футболу, брейк-дансу і графіті. Опозиційна акція протесту вийшла слабенькою — 3 тисячі мітингувальників у 3-мільйонному місті.

Та й по всій Україні нічого особливого не було. На Хортиці встановили величезний синьо-жовтий прапор. У Дніпропетровську люди у вишиванках вишикувалися у фразу "Я — українець". У Феодосії влаштували показові виступи парашутистів. У Донецьку націоналісти поклали до пам'ятника Леніну колючий дріт. У Харкові був грандіозний концерт з "Дискотекою "Аварією" та Світланою Лободою. В Одесі побилися "вітренківці" і "свободівці". Зате у Львові 20-річчя святкували 5 днів. Апофеозом стала хода молоді у вишиванках під прапором із портретом Бандери.

Здається, все. Як сказав один мій знайомий, пережили Радянський Союз, переживемо і незалежність.