У Харкові розстріляли 33 студентів за відмову складати іспити російською мовою
– Наші матері, – розповідав представник одного з індіанських племен Америки, – витрачають щодня по дві години, навчаючи дітей правильно говорити мовою племені. Дорослий індіанець, який не володіє своєю мовою з абсолютною правильністю, фактично стає безправним: йому не дозволяють говорити при людях, щоб його мовні хиби не передалися слухачам, особливо дітям.
Таким способом народ прагнув зберегти свою мову та культуру.
9 березня ми вшановуємо пам'ять Тараса Григоровича Шевченка – національного пророка, невмирущого генія слова, народного поета, художника, борця за ідеали справедливості та добра.
У його щирому, проникливому слові, з усією силою і красою заясніла горда і волелюбна українська душа. Його заповідями жили і живуть цілі покоління українців.
Несуть депутати-спікери-прем'єри-президенти квіти до пам'ятників Шевченку, говорять гарні слова. А потім повертаються у свої кабінети, щоб творити закони, темники, котрі нищать українську мову, культуру.
У 30–50 роки у СРСР лише за читання "Кобзаря" чи просто за любов до української мови людей репресували.
Були розстріляні всі відомі в Україні кобзарі. Комуністи розстріляли багатьох учителів, лікарів, письменників іншу інтелігенцію лише за те, що розмовляли, писали чи співали українською мовою. Тут же можна згадати тисячі розстріляних церковників української церкви.
Дійшло до того, що у 1951 році за вироком закритого судового засідання розстріляли 33 студентів Харківського університету за ... відмову складати іспити російською мовою, 800 – репресували. Ось у який спосіб Харків та інші міста України ставали „руськими городами".
До речі, у містах України в 1926 році в українських школах українською мовою навчалося 97 % дітей, а на початку 90-их лише 21 відсоток дітей навчався українською.
Подібні методи нищення всього українського не застосовували навіть у царській Росії.
Продовжують це робити і сьогодні, але вже іншими шляхами: не через фізичне винищення, а через заборони.
До того ж останнім часом через ЗМІ наполегливо поширюють міф про лінгвістичну близькість української і російської мов, мовляв, природньо, що російська мова для українців є рідною. Дослідження спеціалістів Київського університету ще в далекі 60 роки (про незалежність України в ті роки й мови не було!!!) говорять про зовсім інші результати.
Українська мова відрізняється від польської на 30 відсотків; від болгарської – на 32 відсотків; від чеської – на 36 відсотків; від російської – на 38 відсотків. Тому якоюсь дивною однобокістю характеризується ця „близькість" – лише на користь Москви.
Думається, причина засилля російської мови в Україні не в лексичній близькості, а в політиці, метою якої є вигублювання українського етносу, недопущення розквіту України. Питання „бути чи не бути українській мові", „національному інформаційному просторові" означає „бути чи не бути українській Україні".
Тому існує таке гостре мовно-культурне протистояння в Україні, що його підживлюють деякі ЗМІ, працівники яких ігнорують національні, загальнолюдські, морально-етичні стандарти професійної праці.
Як писав Василь Сухомлинський: "Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім'ям своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, – це людина без роду й племені".
