Вибілювання Гайтани
Був би я речником "Свободи" Юрієм Сиротюком – я б на телебаталіях за участю тієї Гайтани сказав приблизно так. Уявна цитата: "Доброго вечора, шановне товариство. Расизм - це світогляд, ґрунтований на зневазі людей через приналежність їх до тієї чи іншої раси. Я - не расист. В коментарі газеті "Новый регион" я всього-на-всього стверджував, що на мій особистий погляд, для іміджу України було б корисніше, якби її представляти на Євробаченні поїхала артистка з типово українським образом, зовнішністю, творчістю. Хай Гайтана і її продюсер пробачать мені перекручування моїх слів російськими журналістами, тим паче, що я вважаю її майстерною співачкою наднаціонального рівня. А до слова дозвольте нагадати одну річ. Міністр Табачник вкотре привселюдно відмовляється вибачатися за те, що назвав усіх галичан "лакеями, які недавно навчились мити руки і не мають нічого спільного з українцями". Ви, Едуарде Клім, підписалися в листі музичних продюсерів на підтримку цього горе-чиновника, і тоді чомусь ви не привертали уваги до зневаги мільйонів людей".
Приблизно такий набір слів і було чути від пана Сиротюка на передачі, тільки в сумбурному порядку, з багатьма повторами, ну, і без вибачення.
Від себе ж самого можу сміливо заявити, що я - проти Гайтани на Євробаченні від України. Але не через її походження, а тому що мені не подобається її творчість, де колір не відіграє ніякого значення. Якби Україна відрядила туди співака гурту "The Вйо", уродженця Дніпродзержинська Мирослава Джоновича Кувалдіна, шкіра якого, звиняйте, навіть чорніша, ніж у киянки Гайтани Лурдес Ассамі, я був би тільки "за", двома своїми ледь засмаглими руками.
Бо навіть у парадигмі націоналізму я схиляюся до твердження, що нація – це не територія, а єдність вчинків і помислів. Генетично росіянкою є співачка гурту "Крихітка" Саша Кольцова, афганцем - журналіст Мустафа Найєм і багато є інших корисних громадян України неукраїнського коріння, але тільки дурний українець заважатиме їм працювати на розбудову нашої спільної держави. Навіть ідеологом українського націоналізму називають Дмитра Донцова, який був наполовину росіянин.
Коротко ці роздуми на біблійну тему "По ділах їхніх судіть їх" можна описати анекдотом про бандерівця, який із машинґвером у львівському трамваї запитує, котра година. На тлі загальної мовчанки підіймається темношкірий пасажир і доповідає, що уже чверть години пополудню, на що повстанець втомлено: "Сідай, друже, я бачу, що ти не москаль".
