Інструкція з використання
В коридорі жіночого відділення стаціонару жінка розмовляє по телефону:
- Потім засипаєш туди порошок, бачиш, коробка з ним стоїть поруч, там зелене коло намальоване? Так, там пластикова мірна ложка, повну. В друге відділення машинки, так, ага, ага. Зачиняй її, почув "клац"? Ні? Має бути "клац"! Сильніше... не зламаєш, чесно. Так, тепер велика кнопка, натискаєш її...
Я проходжу повз неї, встигаю сходили до їдальні, повечеряти та приповзти назад – бігати в відділенні допологової підготовки не можна. Жіночка якраз роздає останні цінні вказівки та з важким подихом вкладає телефон до кишені халату.
- Зі старшою дитиною розмовляли? – співчутливо питаю я.
- Куди там, - махає вона рукою, - з чоловіком. Він вперше пральну машинку запускає. Того тижня я додому бігала, а цього заборонили з лікарні виходити, ось він і мучиться, бідолашний. Нічого, я маму попросила деколи приїжджати, готувати йому їсти та сорочки прасувати.
- А-а-а, - тільки і змогла сказати я.
Раптом я усвідомила, що майже всі жінки у відділенні постійно висять на телефоні, спілкуючись з чоловіками. Ні, вони не зізнаються половинкам в тому, що скучили за їх обіймами, та не розповідають подробиці свого самопочуття. Вони вчать дорослих чоловіків користуватися микрохвильовками, пральними машинками та іншою побутовою технікою. З усіх лікарняних палат лунає "подивись, там в холодильнику є зелена каструля, а в ній борщ? Його треба налити в мисочку та підігріти". На вихідних відділення безлюдніє – навіть жінки з суворим постільним режимом втікають додому. Там вони стають до "станка" - смажать, варять, перуть, прасують, приділяють увагу, розважають...
По понеділках зранку втікачки повертаються на свої місця. Вони втомлені та знесилені, зі стогнанням падають на продавлені лікарняні ліжка та муркотять:
- Ох, як же тут добре! Ох, хоч трохи відпочину!
Але відпочинок продовжується недовго, адже на бойове чергування заступає друга зміна, і треба передати останні дані з полю битви.
- Ні, мамо, він не буде їсти биточки, якщо їх перед тим в яйці не засмажити!
Коли, в який історичний проміжок часу сильна стать, яка виграла другу світову війну, працювала на заводах та шахтах по 16 годин на добу, підкорювала сибірські ліси та космос, перетворилася на мільйони немовлят, які не вміють вмикати микрохвильовку та вередують, якщо биточки будуть підсмажені без яйця?
Хто винен в тому, що вже на другий день після операції жінка рветься з реанімації додому – "Чоловік там без мене пропаде! Вмре від голоду! Загубить дитину! Піде на роботу в брудних шкарпетках!"?
Ми, жінки, яким не вистачає палаючих хат та коней, тому ми перенесли сили на гіперопіку? Чи чоловіки, які з задоволенням масово деградували в своєму побутовому розвитку до маленьких хлопчиків?
Я не маю відповідей на ці питання.
Але є відповідь на вічне питання "що робити?".
Потрапити в лікарню та дотримуватися постільного режиму. За тиждень коханий від голоду не помре (тим більше, що Макдональдси ніхто не скасував!), але хоч трохи реально почне цінувати присутність жінки в своєму житті – та катастрофу її відсутності.
