"Еліта" та народ...

За даними ООН, в Україні 80% населення перебуває на межі бідності, 25% вже за межею. Різниця між доходами найбагатших та найбідніших – 40-кратна. Десяток родин-кланів олігархів з Партії регіонів контролюють 90% економіки. Такими є наслідки вкрай несправедливої системи оподаткування, розподілу доходів і суспільних благ. Розрив між багатством і бідністю є індикатором справжнього рівня "патріотизму" владної еліти, "готовності" правителів захищати інтереси держави та широких верств населення. Нас привчають до думки про необхідність "твердої руки", "сильної влади", наведення "залізного порядку", що мовою політики означає кримінально-олігархічну диктатуру великого капіталу. Усобленням такої диктатури є кримінальний режим Януковича. Навіть цінності гуманізму і лібералізму, що концентруються в понятті "прав людини", стали зброєю демагогічної пропаганди під гаслом "Україна для людей". Федір Достоєвський писав: "Що таке liberte? Свобода. Яка свобода? Однакова свобода всім робити все, що завгодно, в межах закону. Коли ж можна робити все що завгодно? Коли маєш мільйон. Чи дає свобода кожному по мільйону? Ні. Людина без мільйону – це не той, що робить все, що завгодно, а той, з яким роблять все, що завгодно". "Мільйон" – сума умовна... На Заході людям вистачає і кількох тисяч доларів на місяць для гідного та щасливого життя. Лише у країнах третього світу з тоталітарними режимами народ живе у злиднях і дозволяє еліті робити з собою що завгодно. У сучасній Україні стають все більш очевидними ознаки тоталітарного режиму: відбувається монополізація влади; підсилюється боротьба з опозицією; створюється монополія на інформацію; скорочуються витрати на соціальні програми; підсилюються поліцейські функції держави при неувазі до Збройних Сил. Для країн третього світу характерно ходити у вічних боржниках та гучно скиглити про власні злидні, випрошуючи кредити. Наші горе-"реформатори", президент та урядовці вже віддали свій народ у кредитну кабалу, аби забезпечити самим собі комфортне життя. Вони вже не можуть відмовитися від кредитів і вимог кредиторів затягувати паски, однак сподіваються, що за їх борги розплатиться народ, і через свою недалекоглядність накидають зашморг на шию українській економіці. Згортання соціальних гарантій, дискредитація ліберальних ідей "шоковою терапією" шкодить стратегічним інтересам країни, позбавляє суспільство надії на майбутнє і волі до змін. Владна еліта України сформувалась з кримінальних авторитетів та компартійної номенклатури. Ця мафіозна еліта захопивши державну власність, декларуючи при цьому гасло піклування про своїх підданих, ніколи не докладала особливих зусиль до його реалізації, ніколи не виявляла готовності вкласти нажиті та позичені капітали у розвиток власної держави. Народ же України у своїй більшості, поки що політично інертний та довірливий, не піднімає голосу із законними вимогами віддати йому належне – чи, принаймні, поважати його інтереси при формуванні державної політики. Особливо ганебну роль у відносинах владної еліти та народу відіграють засоби масової інформації, чи то пак, масової брехні та пропаганди. Без їх професійного макіяжу справжнє "обліко моралє" режиму Януковича давно б відкрилося народові. Завдяки титанічним зусиллям високооплачуваних політтехнологів прості люди на сході України досі "думають" (беру це слово в лапки, бо фанатичні забобони не варто плутати з думками), ніби Янукович та Азаров – виконають свої передвиборчі обіцянки (хоча Вищий Адмінсуд дозволив не виконувати), покращать життя вже сьогодні і т.п.. Янукович у прямому ефірі з різних апаратних нарад "захищає" народ від олігархічного та чиновницького свавілля? Як можна сприймати всерйоз безрезультатні "наганяї" на адресу спонсорів та призначенців Партії регіонів від вельможних керманичів тої самої партії? Якщо засоби масової інформації стають на бік владної еліти – це шлях до тоталітаризму, якщо ж вони на боці громадянського суспільства – це шлях до розвинутої демократії. Сьогодні за допомогою ЗМІ владна еліта вміло маніпулює громадською думкою. З одного боку, начебто, виявляється обурення жалюгідним становищем народу, люди в телевізорі "співчувають" йому. Водночас, заяви опозиційних депутатів і керівництва незалежних громадських організацій та профспілок на захист людей тавруються образливими ярликами ("дешевий популізм", "намагання розкачати човен", тощо). Робиться все для того, щоб різними шоу відволікти людей, не дати суспільству об'єднатися на захист своїх соціальних прав, демократії та європейської перспективи. Антинародне олігархічне телебачення дозволило собі називати "натовпом" колону демонстрантів-освітян, які вимагали підвищити злиденну заробітну плату вчителя, чи знущатись над голодуючими чорнобильцями Донецька. І наш народ стерпів таке приниження... Хто ж за цих умов може розбудити, просвітити народ, який обрав би демократичний європейський шлях, гідних керманичів держави? Цю місію можуть виконати лише патріоти, здатні до самопожертви заради Батьківщини. Тягар виходу з кризи, тягар трансформації суспільства повинні взяти на себе всі свідомі громадяни. Для розв'язання гострих соціальних проблем багаті мають пожертвувати частину свого прибутку на подолання бідності та просвіту широких мас, за прикладом владних еліт цивілізованих країн. А бідні мають соціалізуватися, усвідомити та заявити конкретними спільними діями про необхідність змін у власному житті та у політичному устрої суспільства. Без цього неможливе гідне життя в Україні. Андрій ПАВЛОВСЬКИЙ , член комітету з питань соціальної політики і праці ВР

"Еліта" та народ...

Коментарі