У 2005 році департамент освіти штату Канзас провів резонансні слухання на тему, чи треба розповідати дітям у школі про створення людини Богом ("теорія розумного задуму") поряд з вивченням еволюційної біології і законів природного відбору.

Один з головних аргументів – "діти мають право почути різні точки зору" – надихнув студента-фізика Боба Хендерсона на відкритий лист з проханням вивчати в школах "ще одну альтернативну теорію" створення Всесвіту "літаючим локшинним монстром".

Боб Хендерсон досі стверджує, що його "пастафаріанізм" – справжня релігія. В інтернеті продаються предмети "культу": футболки, наклейки із зображенням всемогутнього макаронно-тефтельного божества, "євангеліє" від FSM. Проводяться ходи на честь "святих піратів", мучеників глобального потепління.

Численні "технарі", раціоналісти, матеріалісти по всьому світу задовольняються нехитрою духовною поживою, яку пропонує пародійна релігія. Це весело, і це яскраво демонструє протест "здорового глузду" проти віри якихось наївних громадян у те, чого не було, немає, не буде і (з точки зору натураліста) взагалі не може бути. Лист Хендерсона набрав більше ніж 23 тис. "лайків" у Facebook.

Декого з віруючих обурює сам факт існування "пастафаріанської церкви". Однак, на мою думку, ніхто не забороняв пародіювати людські уявлення про Бога. Будь-яка пародія висміює стереотипи. За стереотипи тримається тільки той, кому ліньки мислити творчо. Бог – Творець створив людину за своїм образом і подобою. Отже, тримаючись за стереотипи, ми віддаляємося від Божого задуму.

Феномен пастафаріанізму є уроком віри, який нам дає життя. Ми бачимо, що безглуздо уявляти собі Бога у формі "літаючого локшинного монстра", і починаємо міркувати: хто він, Бог, якщо серйозно? Наші думки звертаються до Бога. Але ми вже знаємо, що деякі з цих думок можуть бути смішними і безглуздими. Знаємо, що безглузді уявлення не стануть розумнішими, навіть коли їх разом з нами поділяють інші люди – адже масовість "пастафаріанізму" не означає його істинність. І ми не питаємо нікого, хто є Бог, а міркуємо та шукаємо одкровення. Пройшовши цей ланцюжок рефлексій, ми стаємо мудрішими, уникаємо помилок, побрехеньок, емоцій, які вводять в оману, уважніше слухаємо голос своєї душі, через яку кожен спілкується з Богом.

Матеріалісти кажуть, що "не потребують гіпотези Бога"; але така "гіпотеза" не потрібна і віруючим. Гіпотези, припущення не є предметом релігійної віри. Вірити можна тільки у одкровення, яке принципово не може бути підтверджене або спростоване нічим матеріальним. Моральні принципи можуть грунтуватися лише на одкровенні, бо навколо завжди торжествує аморальність. От тоді, коли шукаєш зв'язок одкровення з реальністю, дійсно, потрібен матеріалістичний підхід та практицизм, щоб не обманювати себе та інших, а міняти реальність на краще.

Тільки наївний матеріаліст може шукати Бога в об'єктивному світі. Ідеальному Богу нема місця в недосконалій природі. Бог живе в душі, найкращій частині людської свідомості.

Пастафаріанізм допомагає усвідомити суб'єктивність Бога. Щоб посміхнутися, треба на секунду повірити в абсурдну вигадку. Але потім, завдяки здобутій мудрості, вигадка ігнорується – а віра залишається і допомагає творити добро, удосконалювати цей абсурдний матеріальний світ. Ось так, відштовхуючись від жарту, можна всерйоз сформулювати філософську концепцію.

Уважно вивчивши пастафаріанізм, я вирішив визнати його добром – як посмішку над матеріалістичними уявленнями про Бога та релігію. Але рекомендую пастафаріанцям серйозно переосмислити своє ставлення до релігії і повірити в найвищу цінність людини.

Віра в себе – це раціональна і цілком практична релігія, яка не вимагає приєднуватися до натовпу фанатиків ні за яких обставин, схвалює здоровий глузд, щирі почуття, взаємодопомогу і співпрацю, ніколи – підкреслюю, ніколи! – не сперечається з природничими науками і об'єктивними фактами, а також (і це суттєво) не має нічого проти почуття гумору.

Ви, звичайно, можете вірити, ніби ні у що не вірите, окрім об'єктивної реальності. Але така матеріалістична віра позбавляє людину внутрішньої точки опори, дає сили тільки для боротьояння і не зби, критики, але лишає без сил мріяти, вдосконалюватися, творити. Жити заради боротьби, молитися на знак протесту перед чудовиськом зі спагетті – це все одно, що їсти дірку від бублика. Набагато мудріше з'їсти бублик разом з діркою.

Всі великі зміни на краще починаються з віри, що народжує добрі мрії і волю до їх здійснення.

×