"Ти знаєш когось із біженців з Донбасу, кого би можна було взяти на квартиру? Безкоштовно", – пише мені у Facebook подруга дитинства Уляна.

Вона мешкає з батьками і молодшим братом у трикімнатній квартирі. Бабуся по татовій лінії їй подарувала однокімнатку в центрі міста. Заповіла, аби Уляна туди переїхала, коли вийде заміж. Подруга поки що під вінець не збирається, то після смерті родички впускає квартирантів – за півтори тисячі гривень за місяць.

– Гроші грішми, а людям допомогти треба. Кожен може опинитися в такій ситуації, – каже Уляна. – Піду на вокзал, коли біженці приїдуть, і виберу сім'ю, яку інтуїція підкаже. Вона мене ніколи не підводить.

На дивані для гостей розстелила нову постіль, у вазу поставила квіти. Холодильник заповнила продуктами – зносилися всі сусіди. З вокзалу Уляна привела молоде подружжя з 3-річною донькою. Пояснила: тільки побачила, зрозуміла, що люди – порядні. Дозволила пожити, доки "війна не закінчиться". Перший тиждень претензій до донеччан не було.

– На восьмий день у квартиру приїхав пожити їхній брат. За кілька днів він запросив найкращого друга. Троє вечорами обходили всі кнайпи. Обурювалися, що у Львові після десятої "водку не продают". Я сказала, аби водку шукали в Донецьку.

Наступною квартиранткою Уляна взяла студентку з Маріуполя. Випадково підслухала її телефонну розмову з домашніми.

– Вона казала, що не скоро додому повернеться. Буде доти, "пока львовские лохи не раздуплятся". Я "роздуплилася" того ж вечора.

На квартиру взяла жінку з дитиною з райцентру на Львівщині. Її чоловік – сержант, його відправили служити на Донбас. Цього разу Уляну інтуїція не підвела.

×