З Іловайська пробиралися полями
— Ми їхали на "уазику", водія вбили — і машина зупинилася, — розповідає мінометник батальйону "Донбас" 23-річний донеччанин із позивним Любомир. — Ми вистрибнули, якийсь час лежали. Мене поранили в ногу. Проповз десь 200 метрів. Побачив хлопця з нашого підрозділу. Зрадів, що хоч хтось живий.
Любомир у "Донбасі" чотири місяці. У середині серпня пішов звільняти Іловайськ. За тиждень надійшла інформація, що добровольців оточили. Коридори для відступу — обстріляли. Під Іловайськом загинуло, за офіційними даними, не менше 200 українських бійців, за неофіційними — близько 600. Любомирові вдалося вирватися. Лікується в Києві, має ушкоджені пальці на правій нозі та гомілку, залишилися осколки в стегні.
— Із нашого батальйону в Іловайську була рота. Ще допоміжні взводи снайперів, мінометників та розвідників. Разом чоловік 200, — говорить українською. — Заходили в місто із західної частини, там приватний сектор. Терористи — у східній частині, ховаються в дитсадках, поліклініках. Місто навпіл ділить залізниця. Там і проходили основні бої.
Іловайськ — маленьке місто. Ми базувалися в школі. До позицій терористів — чотири квартали, кількасот метрів. Ми робили вилазки, вони теж. Щодня нас обстрілювали, як за розкладом, із гранатометів, мінометів, "Градів" і гаубиць. Під час найжорстокішого обстрілу ми нарахували 54 залпи. На ближній бій вони йшли дуже рідко.
У місті пробули трохи менше двох тижнів. Запаси закінчувалися. На шостий день сказали, що ми в оточенні — у широкому кільці. Повідомили, що виходитимемо коридором. Вранці вишикували величезну колону машин, в основному легкових. Доїхали до Многопілля. Там нас чекали, почали стріляти з мінометів та гаубиць — прямою наводкою з усіх боків.
Бійці з інших батальйонів, де було багато важких поранених, вирішили здатися. "Донбасівські" не захотіли. Почали рити окопи. Потім надумали виходити малими групами, по кілька чоловік. Пробиралися полями, вночі. Обходили тим боком, де нас найменше чекали, — практично на них. Пройшли по "зеленці" й потрапили в засідку. Довелося робити ще ширше коло. Ішли чотири ночі й п'ять днів.
Поранений я був один. Важко, але жити хотілося. Зробив собі перев'язку, а рану не обробив. Вона загноїлась. Як розмотав, відчув запах гнилого м'яса.
На нічийній території села Василівка Старобешівського району зустріли хлопця, який їздив збирав тих, хто вирвався з Іловайська. За кілька днів вивіз 150 людей.
За чотири місяці війни я обріс якимось панциром, все сприймаю інакше. Ворог не викликає емоцій. Просто ворог. А от звук "Градів" я собі на будильник поставлю. Після нього не заснеш — дуже специфічний, страшний звук.
2 
35413
Коментарі