"Не укрáинский, а украи́нский" — це повчання часто можна було почути серед російськомовних українців у перші роки незалежності. Навіть стало модно цю помилку виправляти. Ще й аргумент одразу підсунути: "Украи́на" ж, а не "Укрáина". Тоді ж доводилося звикати, що правильно казати не "на Украине", а "в Украине". Але до цього спершу мали звикнути й україномовні українці.
Мовознавець Іван Огієнко цю справу прояснив іще 1935 року: "Коли говоримо про докладно окреслену територію як закінчене ціле або про самостійну державу, тоді завжди вживаємо прийменник в чи у (а не на): в Австрії, в Америці, в Румунії, у Франції, в Польщі, в Росії і т. ін. Що ж до прийменника на з місцевим відмінком, то його вживаємо при географічних назвах на питання "де" тільки тоді, коли територія, що про неї йдеться, не окреслена докладно, не самостійне ціле, тільки складова частина якоїсь держави: на Поділлі, на Полтавщині, на Київщині, на Волині, на Буковині, — писав він у статті в журналі "Рідна мова", що виходив на еміграції. — До непродуманих традиційних форм належить вислів "на Україні". Цілі віки ми чули то na Ukrainie (від поляків. — "ГПУ"), то "на Украине" (від росіян. — "ГПУ"), а тому й защепили собі це "на Україні" як своє власне, зовсім забувши про його історичне походження й не відчуваючи, що це власне "на" — болюча й зневажлива ознака нашого колишнього поневолення". Огієнко наполягав: "Мусимо змінити стару граматичну форму й уживати тільки "в Україні", "в Україну", викинувши остаточно з нашого вжитку граматичну ознаку нашого колишнього поневолення". Й от щойно після 24 серпня 1991 року ми перестали жити "на Україні", а почали "в Україні".
У російській мові сполучник "на" теж використовується, коли йдеться про краї та частини держав: на Кубани, на Кавказе, на Волыни, на Львовщине. Натомість у поєднанні з незалежними країнами завжди стоїть "в" або "во": в Германии, во Франции, в России. Але щодо України це правило в Росії протягом останніх двох десятиліть застосовують дуже неохоче. Андрій Ілларіонов, колишній радник російського президента Путіна, переконаний: "Соблюдение как норм современного международного права, так и норм современного русского языка требует от образованных и культурных носителей последнего — вслед за Пушкиным, Гоголем, Толстым, Чеховым — применения правильной грамматической формы: "в Украине". У грудні 2009-го він записав у своєму "Живому журналі": "В настоящее время выбор носителями русского языка употребления формы "на Украине" является, следовательно, не только нарушением литературной нормы русского языка, которая, как видим, требует использования предлога "в" по отношению к независимому государству, но и бессознательным (либо осознанным) лингвистическим отказом от признания существования такого государства в современной Украине".
Український блогер Дмитро Різниченко, уродженець Кривого Рогу, 2011-го у статті "Радикальна філологія" висловився ще категоричніше: "По суті, на вододілі "в Украине" чи "на Украине" стоїть ставлення до незалежної України як факту. Коли людина белькоче щось типу "за правилами російської мови правильно писати "на" — це означає, що в неї всього-на-всього кишка тонка заявити прямо: "Так, я проти незалежної України, ненавиджу і прагну знищити".
Як привчити росіян, у тому числі їхнього президента Путіна, вживати "в Украине", а не "на Украине"? Відповісти тим самим щодо їхньої країни, пропонує радіостанція "Європа Плюс Київ". "Аби привернути увагу наших братів-росіян до правил граматики, з 7 березня в ефірі інформаційних та розважальних програм ми вживаємо словосполучення "на Росії" замість "у Росії", — написала ведуча тієї станції Юлія Бурковська на своїй сторінці у "Фейсбуці". — Оскільки багато наших російських колег не бачать принципової різниці у використанні прийменників "в" та "у" зі словом "Україна" і запевняють, що "на Україні" — це граматично правильне словосполучення, ми вирішили використовувати словосполучення "на Росії" щодо Російської Федерації. Це правило на "Європі Плюс" діятиме доти, доки чинний президент РФ не складе своїх повноважень або не визнає Україну незалежною територією".
Уже на третій день ініціативи Юлія Бурковська написала: "Мене цитує "Эхо Москвы", до новини про акцію "На Росії" на їхньому сайті 146 обурених коментарів. А КМ.ру в статті використовує такі словосполучення, як "діктор прігрозіла" і "в отмєстку за Крим". І чого вони так нервують, яка різниця — "на" чи "в"?"
"Я еду в Украйну, а Вы, крокодил, остаетесь в тундре"
І російські, й українські класики вживали обидва варіанти — і "в Україні", й "на Україні". І найперший серед них — Тарас Шевченко — також. "В Україну ідіть, діти, в нашу Україну", — звертається у вірші "Думи мої". Але вже в поемі "Княжна" запитує: "І хто знає, що діється в нас на Україні?" Зрештою, поховати себе заповів "на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій". Та вже іншого разу захоплюється: "Було колись — в Україні ревіли гармати, було колись — запорожці вміли панувати".
"Порядку нет в Украйне: полковники и есаулы грызутся, как собаки, между собою", — писав про пізніші часи російськомовний українець Микола Гоголь. "Внезапно Карл поворотил и перенес войну в Украйну", — описує Олександр Пушкін — перший серед російських класиків — у поемі "Полтава" перехід гетьмана Івана Мазепи на бік шведського короля. А Дмитро Бантиш-Каменський у своїй "Истории Малой России", що вийшла 1822 року, згадує про "пришедшее в Украйну для усмирения козаков войско российское" — мало як не про теперішні часи писав.
Російський драматург Антон Чехов у квітні 1888-го з Москви написав приятелеві до Петербурга: "Итак, я еду в Украйну, а Вы, крокодил, остаетесь в тундре".
9 
35413
Коментарі