— На початку війни багато лікарів, особливо в клініках МВС, не сприймали добровольців. Мовляв, не наші — майдануті. Зараз це позаду, — каже учений 49-річний Всеволод СТЕБ­ЛЮК, полковник медслужби.

Очолював медслужбу добровольчого батальйону "Миротворець". Урятував 87 поранених вояків. Вивіз їх з оточення в Іловайську в серпні 2014-го. Півтора року був помічником міністра оборони.

— Пішов до Військово-медичної академії заступником начальника з клінічної роботи. Хочу, щоб наші лікарі стали елітою як армії, так і лікарської спільноти. Як було за Миколи Пирогова й Миколи Амосова. Жоден медик не робитиме гірше, ніж уміє. Дві основні біди таких фахівців — злочинна самовпевненість і недбалість.

Лікарські помилки були?

— У нас немає такого терміну. Є неналежне надання чи ненадання допомоги, спричинення шкоди. Такого — 10 відсотків.

На початку війни багато чого не знали. Надання допомоги при бойових травмах не вивчали в мирному житті. Зараз тактика відпрацьована. Часто краще, ніж у закордонних колег.

Недавно в німецькій клініці помер український вояк. Мав осколкові рани в животі. Ми пропонували дати відлежатися, доки затихне запалення. Потім оперувати. Німці ж полізли робити операції на кишечнику. Пішло зараження крові. Не маємо права критикувати. Це — жести доброї волі наших друзів. Але коли через ускладнення — дві смерті, й один вояк перебуває в рослинному стані, бо загинула кора мозку, це — злочинна самовпевненість лікарів.

Наш досвід лікування бойової травми — найбільший у світі. Проти жодної країни не застосовували такої зброї. У Сирії були бомбардування, але не реактивна артилерія. В Афганістані — мінно-вибухові травми. А по нас гатять з усього, крім авіації.

Чи є випадки зараження бійців небезпечними інфекціями — гепатит, ВІЛ?

— На Майдані зашивав ВІЛ-інфікованого з гепатитом, уколовся. Переживав страшно, але Бог милував. Щоб заразитися, має бути колосальний збіг обставин. 99 відсотків зараження — це секс, татуювання, наркотики.

Гепатит С передається статевим шляхом. Це біда, бо в декого дах зриває — де алкоголь, там і незахищений секс. На Донбас масово їдуть повії — ВІЛ-інфіковані, з гепатитами. На певних ділянках лінії розмежування є СНІД-терористки. Знаю їхні імена та прізвища.

Разом з "Альянсом людей, що живуть із ВІЛ/СНІД" ми провели дослідження. Серед бійців, які їдуть воювати, чотири відсотки ВІЛ-інфікованих, які не знають про це. А коли повертаються, їхня кількість становить понад вісім процентів.

А лікування зубів у польових умовах може бути ризиковане?

— Декілька пересувних кабінетів створила Асоціація стоматологів України під проводом Мирона Угрина. Є проекти "Санація", "Укроп Дентал", батальйон "Святого серця". Це все — високопрофесійні лікарі. Але були й приватники. Їздили без стерилізації.

Чи поширені туберкульоз і пневмонія?

— Туберкульоз — украй рідко. Не було й немає вошей, корости. Траплялися поодинокі випадки після контакту з місцевими дівчатами.

Небезпека — в іншому. Середній вік військових становить 27–50 років. Більшість мають хронічні хвороби. Від напруги й перевантаження стаються інфаркти, інсульти. Були інфаркти, коли куля потрапляла у бронежилет — удар у груднину, забій серця. У "Миротворці" хлопець отримав інфаркт наступного вечора після невдалого штурму Попасної.

Лікарні в Кураховому, Старобешевому здатні впоратися з навантаженням?

— У 12 цивільних лікарнях працюють наші групи підсилення. Це стабілізаційні пункти. Першу допомогу надають саме там.

Після операцій головного та спинного мозку воякам потрібна нейрореабілітація?

— Тут найскладніше, але поступ є. Торік у Львові на базі госпіталю відкрили відділення відновного лікування нейротравми. Інтенсивно працює з натовською програмою. Інститут нейрохірургії імені Ромоданова створює центр циклу — від операцій до реабілітації. Харківський інститут протезування виготовляє ортези, що навчають хлопців рухатися. Цього мало для України. Та роблять, і слава Богу.

Наші протези гірші за імпортні?

— У нас 18 протезних заводів працюють за німецькими, австрійськими технологіями. Протези ніг такі, як за кордоном. Біопротезів рук у нас поки що не виробляють. Але вони потрібні не всім. Косметичні вітчизняні — чудові. З італійцями реалізуємо успішний проект. Маємо Інститут протезування, приватні заводи. Триває боротьба за солдатів, бо коштів достатньо — до 2 мільйонів на людину.

Чи багато людей, яких не мали б мобілізувати за станом здоров'я?

— Бачили призовника після операції на серці. Той шрам неможливо не помітити. Значить, його ніхто на комісії не оглядав.

Виловлювали хворого з дебільністю середнього ступеня. Утік, його десь побили. Опинився в госпіталі.

За ці комісії відповідають райдержадміністрації. Беруть цивільних лікарів. Вважають, що військові — упереджені. Виходить навпаки. Хапають усіх підряд. Ми робили дефектуру в усіх областях. Звільняли вояків за два дні, місяць, півроку після мобілізації. Попросили губернаторів покарати винних. Сподіваюся, сьома хвиля та призов строковиків пройдуть із серйозним відбором.

30 відсотків вояків мають психоневрологічні розлади. 18% — гіпертонію, ішемічну хворобу серця, 11% — бронхіти, пневмонію.

×