— Кажуть, що давав вказівки на випадок його смерті. Коли загинула перша п'ятірка з Оршанця, подзвонив: "Приїду, обов'язково зайду до вдів. Тримайся, це не останні жертви". 9 липня ми говорили з ним по телефону. А за кілька днів хлопці сказали про обстріл: "Командир — 200-й" (у військових це означає — мертвий. — "ГПУ"), — розповідає 43-річний Ігор Павлов, керівник Навчального центру прикордонників "Оршанець". Говоримо про генерал-майора Ігоря Момота, який загинув від осколкового поранення в голову 11 липня біля селища Олексіївське Амвросіївського району на Донеччині.
Навчальний центр під Черкасами Момот очолював сім років. У березні з курсантами поїхав на Донбас. Напередодні загибелі його призначили заступником начальника Східного регіонального управління Держприкордонслужби. Звання генерал-майор отримав посмертно.
— Снаряди летіли з боку кордону. Коли виймали осколки з тіл убитих, лікар припустив, що вони не від "Граду", а від більшого снаряда. Заговорили про "Торнадо", — Павлову важко говорити. — Ми працювали разом сім років. Ігор Федорович казав: "Мені подобається, коли все починає крутитися — бо ти правильно організував, поставив завдання, підібрав людей. Механізм стає живий". Його улюблена фраза — ми все встигнемо. Міг приїхати на роботу задовго до підйому, о 5.00, а поїхати близько 23.00.
Кілька разів дзвонить мобільний, Павлов перепрошує, бере слухавку.
— До певного моменту він був демократичний, але в армії демократія має бути дозованою. Казав: "Рішення приймає командир. Я всіх вислухав, а робитимемо отак".
Він дуже емоційний. Було на підвищених тонах поговоримо. Я ж наче маю йти вибачатися. А він зайде: "Ігоре, вибач, я погарячкував. Але рішення все одно буде таке".
Ігор Павлов показує аркуші з біографіями прикордонників, які загинули під час АТО.
— Ігор Федорович у березні поїхав на кордон із курсантами, які прослужили всього три місяці — це не вовки прикордонні. Підрозділ був на головному напрямку терористів. Три місяці група вела бойові дії і була, як кістка у горлі бойовиків. В інтернеті вони писали, що в тому районі діє спецпідрозділ прикордонників.
Якби Момот не висмикнув чеку гранати, коли затримував Болотова, то дві сотні терористів усіх перестріляли б (Ігор Момот під час затримання на кордоні самопроголошеного губернатора Луганщини Валерія Болотова висмикнув чеку з гранати, годину тримав затиснуту в руці, щоб не випустити терориста. — "ГПУ"). Намагався виграти час, доки прийде допомога. Терористи після того за нього призначили винагороду й хотіли викрасти.
З дружиною Надією мають 15-річну доньку Марію.
— Було правило: на нараді не брав телефон. Але коли дзвонили дружина чи донька — відповідав, — згадує Ігор Валерійович. — У нього відпустка 45 діб. Збирається, напише список розпоряджень. Їде з родиною на море. А через тиждень вертається. Довше без роботи не витримував.
Любив стрибати з парашутом. Багато хто в навчальному центрі перший стрибок робив із ним. Рибалив, ходив на полювання. Не сприймав дорогих подарунків, називав їх фільдіперсовими. Казав, що його день народження належить державі.
Коли мав настрій, співав: "Сегодня ночью все спокойно на границе, но все равно застава не смыкает глаз, в любой момент ракета может взвиться, и в тот же миг в ружье поднимут нас".
В Афганістан потрапив лейтенантом
47-річний Сергій Чеботарьов з Ігорем Момотом познайомилися 1986-го в Афганістані.
— Прийшов до нас після училища молодим лейтенантом, у 21 рік, — згадує Чеботарьов. Живе в Городищі Черкаської області. — Їхали зустрічати нашу колону із Союзу. Почався обстріл, наш БМП підбили. Наказ — чекати колону на місці. Ігор вийшов на гору — окопуємося. А сопка така, що рачки лізти треба, сипка дуже. Знімали штани, в кожну штанину ставили по міні й на собі тягли. Він — із нами разом. Зранку по рації передають — вертайтеся назад. А через 20 кілометрів — зупиняйтеся, окопуйтеся й ночуйте. І це все на плечі молодого офіцера.
Я звільнявся у грудні 1987-го. Був на посту. Приходить Ігор на перевірку, питає, чи хочу додому. Кажу, я вже так утомився хотіти, що навіть не знаю. Виявилося — завтра о дев'ятій борти летять додому. А в мене парадка ще не готова. Він за мене дочергував, щоб я підготувався.
Ігор Момот три роки прослужив у Афганістані.
Тиждень був удома
Майор 47-річний Ігор Петрів з Оршанця 12 липня підірвався на міні. Він повертався в табір на Донбас після того, як привіз на Черкащину тіло командира Ігоря Момота.
— Минулого тижня з Момотом поїхали шестеро чоловік добровольцями, — розповідає Ігор Павлов. — Вони були з ним із перших днів. Повернулися, бо був наказ. Відпочили тиждень і сказали, що поїдуть знову. Це була група, яка виконувала завдання на найнебезпечніших ділянках. Підпорядковувалися Момоту.
БТР зачепив фугас. Ігорю Петріву роздробило ногу. Рана була дуже велика, до лікарні не довезли.
У Петріва залишилися дружина і 20-річна дочка.
Прощалися три години
14 липня в навчальному центрі підготовки прикордонників "Оршанець" під Черкасами прощалися з екс-керівником центру 49-річним Ігорем Момотом.
Труну з тілом привозять близько 9.00. На узбіччях біля пропускних пунктів ніде припаркуватися — стоять понад сотня автівок і автобусів. Попрощатися прийшли кілька тисяч людей.
Труну, покриту прапором України, ставлять на плацу, не відкривають. Четверо вартових стоять біля неї. Поруч сидять дружина й дочка. Чергують медики.
Під час виступів присутні починають плакати. Не стримуються й чоловіки. Один із курсантів зомліває від спеки.
Прощання триває 3 год. Військові салютують, дехто стає на коліна. Останній раз курсанти шикуються та крокують маршем перед загиблим командиром. Близько опівдні під пісню "Журавлі" домовину на руках виносять із Центру підготовки прикордонників.
Поховали Ігоря Момота в Черкасах. Звання генерал-майор йому присвоїли посмертно.
5 
1
Коментарі