— А хоть на лавочку можно присесть? Я хотела поставить свечечку и зайти в музей, потому что никогда там не была. А тут не пускают, — запитує в охоронця киянка 66-річна Валентина Єгорова. 22 листопада о 13.30 Меморіал пам'яті жертв Голодоморів оточений працівниками Державної охорони. При входах стоять чотири рамки-металошукачі. Територію прочісують кінологи із собаками, заглядають у всі люки, під кущі.
За півгодини людей починають пропускати повз рамки, перевіряють сумки. До центральної алеї та меморіалу ходу нема. Там вишикувалась почесна варта, на сцені до виступу готується хор. Сходами стрибають двоє дівчат із гвоздиками. За ними йдуть батьки.
— Хочу покласти квіти тим, хто пережив Голодомор, щоб вони нас любили, — каже 9-річна Софія Логінова.
— Софія, не видумуй. Ми принесли квіти, щоб вшанувати пам'ять жертв Голодомору, — виправляє доньку 43-річна Чеслава Григорівна. — Ми завжди запалюємо вдома свічечку й дітям намагаємося все пояснювати, щоб знали свою історію. Бачите, що сталося з людьми на Донбасі, вони своєї історії не знали. У них тепер голод.
Червону лампадку запалює 72-річна Лідія Пірнич.
— Такого ніколи не було, щоб людей не пускали свічку поставити. Я щороку тут буваю. Зараз хворію, в мене зламана ліва рука. Хотіла свічечку швидко поставить і їхать додому ліки пити, а тут не пускають. Я дуже мерзну, — Лідія Адольфівна труситься від холоду, поправляє червону теплу хустку. На сумці пов'язала чорну стрічку.
— Я вас дуже прошу, покладіть наші квіти, як пропустять. Ми вже тут півтори години. Дитина змерзла, — дає мені дві троянди 59-річний Олексій Марченко. Тримає на руках 18-місячного онука Аркадія. — У моїй сім'ї всі вижили. Усі родичі із села Гребінки Васильківського району на Київщині. У нас завжди біля цвинтаря було заросле бузком місце. Я маленьким питав, що там? То мені коротко відказували: "Тут хоронили в голодовку". Там не було навіть хреста. Тепер насипали курган і на гранітних плитах викарбували 370 прізвищ.
Між кущами по газону йде, спираючись на палицю, 82-річна Варвара Коба. Її не пустили на алею, попросили обійти парк навколо і зайти з боку від Вічного вогню.
— Я принесла своїм братам і подругам колосочки, — каже жінка. — Сама пережила Голодомор. Вижили тільки завдяки дяді, який у лісі жив і позакопував свої харчі по дуплах і під деревами. Він нам по жменьці носив пшонце. Мама його кидала на п'ятилітрову макітру, туди ще листя з липи, кропиви, калачиків. Оце ми таке їли, називалося затірушка. Голод страшніший від війни. Я війну пройшла і поранення маю. Як стріляють, ховаєшся. Це швидкоплинне. А в Голод лежиш і встать не можеш.
Урочиста церемонія розпочинається з півгодинним запізненням, о 15.30. Першими в жалобній ході йдуть мер Києва Віталій Кличко, президент Петро Порошенко з дружиною Мариною і прем'єр Арсеній Яценюк. Марина Порошенко в літніх лакованих туфлях на високій шпильці та в легкому вільного крою плащі. Несуть глечики з колосками і калиною. Ставлять їх біля пам'ятника з дівчинкою. Президент із дружиною схиляються на коліна і йдуть далі. За ними екс-президенти Леонід Кравчук і Леонід Кучма, чиновники з усіх областей зі свічками.
— Сьогодні на Донбасі починаються голодні бунти. Бойовики стріляють у машини з українською гуманітаркою, — каже Петро Порошенко. — Всі українці мають поставити сьогодні свічку. І хай цей Вічний вогонь гартує волю до перемоги, яка обов'язково буде. В Україні геноцид не повториться ніколи.
Після хвилини мовчання і молебню перші особи держави швидко зникають. Так само швидко охорона прибирає всі огорожі й металошукачі. Люди беруть безкоштовні лампадки і ставлять їх під меморіалом.
6 
35413
Коментарі