14 квітня від раку помер останній секретар ЦК Компартії радянської України Станіслав Гуренко. Йому було 76 років. Поховають Станіслава Івановича на Байковому цвинтарі.
— Ми з ним дружили, як тільки можуть дружити комуністи. Щодня зідзвонювалися, — розповідає екс-нардеп Георгій Крючков, 83 роки. — Він уже відчував, що скоро кінець. Але тримався мужньо. До останнього мав гарну пам'ять, цитував давніх філософів. Цікавився соціологією, історією. Після заборони Компартії 1991-го саме Гуренко через 10 років добився, щоб суд визнав це неконституційним кроком.
Екс-нардеп і дисидент, автор Акту проголошення Незалежності України Левко Лук'яненко, 84 роки, працював разом із Гуренком у Верховній Раді.
— 24 серпня 1991 депутати зібралися у Верховній Раді, щоб розглянути питання про незалежність України, — згадує він. — Комуністи виглядали приголомшеними. Гуренко попросив перерву, щоб обговорити все, що відбувалося. Комуністи вийшли в інший зал, і між ними виникла суперечка. Лунали голоси про те, чим же завинила Україна перед Москвою, що треба відділятися? "Аби не стало гірше", "згадайте Угорщину 1956-го, коли мадяри ганялися за комуністами з кинджалами, може, і в нас таке станеться і буде полювання на комуністів?". Станіслав Іванович запропонував однопартійцям проголосувати за незалежність, бо хотів бачити Україну вільною. Комуністи повернулися в сесійний зал, і вся фракція, крім одного депутата, проголосувала "за".
Станіслав Гуренко народився в Іловайську Донецької області. Працював директором Донецького машинобудівного заводу ім. ЛКСМУ. 22 червня 1990 року його обрали першим секретарем ЦК КПУ, на посаді пробув рік і два місяці. У Верховній Раді очолював комітет із питань економічної політики. Після виходу на пенсію 2008-го допомагав фракції, консультував, редагував проекти законів. Був у курсі всіх новинок літератури, багато читав. Любив гуляти разом із дружиною Людмилою Володимирівною старими вулицями Києва.
У покійного залишилися вдова, син Іван, донька Ксенія, онуки.
2 
1
Коментарі