13 липня на майдані Незалежності в Києві попрощалися з загиблим бійцем батальйону "Айдар" 32-річним киянином Ярославом Комаровим на позивний "Комарик".
Він і Юрій Гуртяк на позивний "Таєць" із Сіверськодонецька загинули 11 липня близько 6-ї ранку. Натрапили на міну під Новомихайлівкою на Донеччині. Обидва — бійці "Айдара".
Із 10:00 поблизу стели збираються військові, волонтери та журналісти. Серед півтисячі людей — колишній начальник штабу батальйону 50-річний Валентин Лихоліт на позивний "Батя". Також прийшли народний депутат 42-річний Семен Семенченко та бійці з шевронами батальйону "Донбас".
Об 11:15 до майдану під'їжджають три автобуси з родичами та тілом загиблого. Рушають колоною до стели Незалежності. Попереду йде мати Ярослава, яку тримає під руку подруга. Разом з усіма стає на коліна перед домовиною сина.
— Чому саме він? — говорить крізь сльози.
Вранці загинули ще троє українських бійців, кажуть їй.
— За що їм таке? Чому помирають найкращі?
Військовий оркестр грає траурний марш. Священик починає панахиду, люди хрестяться та кладуть квіти до труни. Комбат "Айдара" підполковник Максим Марченко знімає мазепинку, віддає честь загиблому.
— Вибачте, що не вберегли, — каже до матері. — Він був хороший воїн.
25-річний чоловік без ноги на милицях кладе квіти до труни:
— Ми з Ярославом пройшли багато боїв. Був справжній лідер, професійний.
— Я добре знав Ярослава та Юру. Вони — еліта армії, — розповідає Володимир Прохнич, колишній командир саперного підрозділу "Айдара". — Ярослав п'ять місяців був моїм підлеглим. Тут є люди, яких "Комарик" витягав із-під обстрілів. Ризикував життям. Був сапером у миротворчій місії в Іраку, стояв на Майдані. Взимку прийшов до нас, бо хотів воювати. Служив снайпером, потім — сапером у групі прикриття. Воював неподалік селища Новгородське й у Мар'їнському районі на Донеччині. Коли мене перевели на вищу посаду, рекомендував його командувати підрозділом. Завжди знав, що маю надійний тил. У нього залишилися дружина та шестирічна донька.
— Я лично знал "Комарика", — каже 56-річний військовий на позивний "Поводир". Називає себе енциклопедистом "Айдара". — Был крепким бойцом, мужественным, настоящим патриотом. Но не увидел растяжки. Видно, такова его судьба. Сейчас боевики идут на хитрость, натягивают кевларовую нить. Ее невозможно заметить. Плоская, как травинка. На ней не скапливается роса, как на других материалах.
— "Айдар" — перший добровольчий батальйон, сформований з Майдану, — говорить військовий кореспондент Катерина Валевська, 51 рік. — Останнім часом збираємося разом лише когось ховати. Хочеться, аби все швидше закінчилося. Гинуть найкращі сини України.
Юрій Гуртяк на позивний "Таєць" перейшов до розвідувального підрозділу зі штурмової роти "Айдара" восени 2015‑го. Оскільки мав вищу освіту, отримав звання лейтенанта. Був зразковим розвідником. Нещодавно в нього народилася дитина. Також залишилася 4-річна донька, дружина й мати. Його поховали 12 липня в селищі Мостки Сватівського району на Луганщині.
3 
1
Коментарі