— Полишалися но старі баби — тут єдна, там єдна. Молодших, може, з десяток ледве набереться. Хто нам із той водой поможе? Нема кому в район до начальства їздити, — говорить 71-річна Ольга Чорноус із села Уритва Козівського району Тернопільщини.
У селі ще у серпні попересихали майже всі криниці. Ті, що залишилися, швидко міліють, вода каламутніє. Селяни кажуть, головна причина — проведена у 1970-х меліорація та нинішня посуха.
— Ходіть, подивитеся, як ми живемо. Без води бідуєм страшне, — запрошує на подвір'я на околиці села 46-річна Марія Муравська, донька Ольги Чорноус. Гавкають четверо собак. На сонці гріються два коти.
Жінка підходить до старої криниці. Опускає відро, аж доки мотузок на корбі розмотується зовсім. Заледве зачерпує з літр води з глиною.
— У нас глибина шість бетонів, а в сусідів — 10. І все одно без води. Добре, шо хоть коня маєм. То їздимо за 2,5 км на другий край села до криниці, — продовжує Марія Мирославівна. — Багато не набираєм – бідон. Того хватає на два дні. Часом мушу їхати аж за 7 кілометрів у сусіднє село Олесине.
Крім коня, жінки мають у господарстві корову, десяток курей і качок.
— Воду для худоби набираємо у ставу. Там вона стояча і смердюча, — відкриває бідон на сходах Ольга Андріївна. — А шо зробиш, як до чужої криниці не дуже смієш піти. Люди ж платили гроші, як її били. Усюди води мало, люди тримають для себе. Так-во поставимо чотири бідони тої, шо зі ставу, аби ся відстояла. Нею і вмиваємося, і посуду миєм. Чекаю, шоб більше тарілок назбирати, шоб даром не тратити воду.
У двох кімнатах — зо два десятки вазонів. Ольга Андріївна набирає чистої води і підливає квіти. Стежить, щоб не пролилася зайва крапля.
— Воду економимо страшно. Але на вазони мушу ціле відро вилляти. Шкода, аби пропали. Вони ж як діти, — стинає плечима. Іде на кухню готувати рисовий суп. Варить у маленькій каструльці, у більших — вода.
На обійстя ступає 74-річна Марія Будзан:
— Як так далі буде, то корову збуду. Бо води ж нема. У сусідів на 15 метрів криницю прокопали і ще 2 метри каменю електричним прибором пробили — а нема.
Разом із Марією Муравською йдемо селом. Показує пересохлу річку, обміліле озеро. Підходимо до господи 57-річної Лесі Лупиніс:
— Мені воду зять із Козови привозить два рази на тиждень бідон. Має вдома студню, — чистить буряки на городі господиня. — І лахи до родичів передаю прати. Бо інакше хоть пропадь.
Зі 130 селян, які живуть в Уритві, до районної влади не звертався ніхто.
— Якби були такі звернення, ми би організували виїзд комісії на місце. У бюджеті є передбачені спеціальні кошти на такі випадки, — каже голова Козівської райдержадміністрації Юрій Пудлик, 39 років. — Цього року криниці пересихають не тільки у цьому селі чи інших нашого району, а й повсюди по Україні. Маємо небувалу посуху — дощів два місяці не було. Проведена меліорація в Уритві впливає на ситуацію із водою лише частково.
5 
1
Коментарі