— Батькам передали гаманець Романа з картками і посвідченням. Сказали, що у комбата зберігалися. Бійці віддавали документи йому, коли йшли на завдання, — розповідає 26-річна Алла Ткачук із селища Отинія Коломийського району Івано-Франківської області.
Її чоловік 28-річний Роман Грицик зник 28 серпня 2014 року під Іловайськом. Служив у батальйоні "Івано-Франківськ". Того дня востаннє дзвонив додому. Тіло бійця перепоховали 4 квітня, впізнали за результатами експертизи ДНК. До того був похований у Дніпропетровську як невідомий.
В Алли й Романа троє дітей — 5-річна Анастасія, Вікторія, 2 роки. Син Максим народився у січні цього року.
— Я по сьогоднішній день не впевнена, що то він. Батьки змирилися з результатом експертизи, — говорить Алла. — Роман пішов воювати добровольцем. Перші три дні дзвонив кожен день. Тоді казав, нема де заряджати телефони, і буде дзвонити рідко. Востаннє говорила з ним 28 серпня. Чути було, що дуже невиспаний. Сказав, що ніч пережили, все нормально. Подробиць не розказував. Хлопці, які з ним були, сказали, що коли їх обстрілювали, вони їхали на машині. Хто загинув, хто втік, а когось взяли у полон. Коли тікали, Роман з одним хлопцем лишився їх прикривати. Той хлопець був дуже поранений, але міг стріляти. Роман теж був поранений. Ніхто не бачив, що з ним сталося. Могло бути — що руку чи ногу людині відірвало, зробили ДНК і збіглося. Це — війна, що хоч може бути.
Сина хрестили 19 січня. За хрещених узяли комбата Романа Старожитника й колегу Віру Ярославівну та ще одну пару з родичів. З пологового забирали хлопці, з якими Роман служив. Подарували малому візок і дитячі речі, гроші давали. Волонтери дуже підтримували.
З липня Алла почала отримувати допомогу з втрати годувальника.
— Проблема з житлом. Живемо з дітьми зараз у хаті чоловікових родичів. Кажуть, держава має виділити нам квартиру у Франківську. Обіцяють на осінь, але говорять, ще не повністю виділені гроші. У селі з дітьми важко, у хаті нема води. Носимо з колодязя, гріємо на газі. На допомогу когось дуже не розраховую. Люди в селі кажуть, що треба звикати самому жити. От звикаю. Ми повінчалися з Романом, а весілля не робили, бо було складне фінансове становище. Відклали все. Думали встигнемо розписатися до народження сина.
5 
35413
Коментарі