24-річна бігунка Ольга Земляк із Рівного здобула дві срібні нагороди на чемпіонаті Європи з легкої атлетики. Турнір минулого тижня проходив у швейцарському Цюриху. У фіналі індивідуального забігу на 400 м українка поступилася італійці Лібанії Гренот. Ще одне "срібло" здобула в естафеті 4х400 м.
— Це моя перша нагорода в індивідуальному турнірі, тому я дуже тішуся з неї, — каже Оля. — Досі перемагала лише в естафеті. На медаль розраховувала. Перед стартом знала, що маю другий час сезону у світі. Лідером була Лібанія. Звісно, дуже хотіла почути український гімн, але усвідомлюю, що для перемоги треба ще більше працювати. Гадаю, зробила гарний подарунок своєму тренеру Сергієві Басенку, який у день півфіналів святкував іменини. "Срібло" присвячую й київській школі вищої спортивної майстерності, де тренувалася.
Кілька днів тому для вас влаштували прийом у рідному Рівному. Яку підтримку обіцяє влада?
— Говорити про все не буду, щоб не зурочити. Грошову винагороду заплатили в повному обсязі. Із наступного року мають виплачувати зарплату. За квартиру поки мова не йде. Я розумію, що в країні війна і такі вимоги — не на часі.
Дощ і прохолода в Цюриху якось впливали?
— Так. Контраст із українською спекою був очевидний. Організатори постелили нові доріжки. Їх рясно намочив дощ. На них послизнулася й упала подруга по збірній Аня Ярощук. Тому під час бігу мусила зважати на це.
Чи можете вважати цей чемпіонат найуспішнішим для себе?
— Безумовно. Маю першу індивідуальну нагороду. Плюс показала дуже пристойний час в естафетній гонці. Такі результати дають натхнення працювати ще більше й у подальшому розраховувати на "золото".
У кваліфікаційних індивідуальних забігах ви показали час — 51,16 секунди, а у фіналі гірший — 51,36. Чому?
— Я належу до тих спортсменок, які виграють за рахунок свіжості. Набирати форму в подальших забігах — це не моє. Під час кваліфікації тренер стримував мене, закликав економити сили. Але все одно до фіналу трохи втомилася.
Зате у фіналі естафети навіть вибігли з 51 секунди.
— На естафету завжди налаштовуюся краще, ніж на індивідуальний забіг. Відчуваю надходження адреналіну, боюся підвести країну й подруг по команді. Плюс мала день відпочинку, бо не бігла у півфіналі. Час показала гарний, однак знову трохи не дотяглася до "золота".
Як швейцарська публіка сприйняла українські срібні медалі?
— Ой, це окрема тема. Телеглядачі не бачили, як аплодували нам, а як — решті переможців. Коли перемагали французи чи італійці — їм аплодували як зазвичай. Коли ми робили коло пошани із синьо-жовтим прапором, нам аплодували стоячи і дуже довго. Мабуть, це і є овація?
Які маєте стосунки із суперницями?
— Нормальні, людські. Принаймні ніякої задерикуватості чи упередженості не відчула. Тут не прийнято зважати на трофеї і титули, вибудовувати стосунки зважаючи на спортивні досягнення. Поза біговою доріжкою ми всі — звичайні люди.
Сезон триватиме?
— Невдовзі стартуватиму в комерційному турнірі. У середині вересня виступатиму за Європу на Кубку світу. Потім нарешті відпочину. Швидше за все — за кордоном.
3 
1
Коментарі