Чому жителі Криму вважають російську мову рідною? Чому Москва використовує русифікацію як інструмент послаблення України? Який "внесок" в "отруєння" України вніс Янукович? Чому саме місцеві вибори підтвердили розкол українського суспільства? Про це та багато іншого в ексклюзивному інтерв'ю виданню "Фраза" розповів політолог і громадський діяч із Житомира В'ячеслав ДЕХТІЄВСЬКИЙ.
Пане В'ячеславе, ви неодноразово висловлювали думку щодо того, що саме наслідки русифікації впливають на результати виборів в Україні та формування органів влади. Але хіба русифікація не була зумовлена історично?
Історія твориться в тому числі й насильством, загарбаннями, руйнацією. Так-от і русифікація України, як колонії Росії, здійснювалася примусово, шляхом депортацій і примусового переселення. Це була державна політика Росії, але проблема в тому, що трьохсотлітня русифікація продовжує давати свої отруйні плоди й сьогодні. Більш як сотня нормативних документів Російської імперії та СРСР, що обмежували і забороняли використання української мови, сформували мовну ситуацію, яка загрожує єдності українців та територіальній цілісності України.
Особливо активізувався процес русифікації в радянський час.
І наскільки він прискорився?
Якщо брати у відсотковому відношенні, то, згідно з даними переписів, у 1897 році 73,1% населення на території України вважали рідною українську мову і лише 10,4% тоді назвали рідною російську мову. Зауважте: це дані без урахування Галичини, Закарпаття та Буковини.
А ось уже в 1926 році перепис засвідчив, що українську мову в УСРР вважають рідною 71,3%, тоді як російську назвали рідною 11,9% населення. І, знову ж таки, це без урахування Галичини, Закарпаття, Буковини, Волинської та Рівненської областей.
Після Голодомору і війни, які завдали Україні 15-мільйонних людських втрат, процес русифікації прискорився, зокрема й за рахунок переселення в Україну мільйонів людей, для яких російська мова була рідною. Перепис 1959 року свідчить, що українську мову вважали рідною 73% населення, а російську – 24,3%.
У 1970 році цифри були вже інші, й тоді перепис показав, що 69,4% українців вважали українську мову рідною, тоді як 28,1% населення рідною вважали саме російську мову.
Через 9 років, у 1979 році, перепис засвідчів, що лише 66,4% населення вважалі рідною українську мову, водночас 31,3% рідною визнали російську мову.
Минуло 10 років, і за, даними перепису 1989 року, відсоток людей, які вважали українську мову рідною, зменшився до 64,7% , а відсоток населення, що вважали рідною російську, зріс до 32,8%.
Здобуття Україною незалежності пригальмувало процес русифікації, насамперед завдяки поверненню мільйонів росіян на історичну батьківщину та поверненню частини зрусифікованих українців до мови батьків. Згідно з результатами перепису 2001 року, 67,5% населення вважали свою рідною мовою українську, тоді як 29,6% рідною визнали саме російську мову.
Але в Криму кількість людей, які назвали рідною російську мову, не зменшилася, а в Донецькій і Луганській областях навіть зросла відповідно на 6,5% та 4,9%.
На ваш погляд, більшість російськомовного населення – це справді кримчани? Адже визнаймо, що російською говорять не лише в Криму...
Річ у тім, що переважна більшість громадян України, які назвали рідною мовою російську, мешкає в Криму, східних і південних областях.
На ваш погляд, чи можна казати, що саме Янукович доклав чимало зусиль до русифікації українського населення (я маю на увазі закон Колесніченка-Ківалова)?
Звісно можна! Свою порцію отрути в тіло українського народу ввілляла й влада Януковича в 2012 році зловісним законом Колесніченка-Ківалова, який фактично відкрив шлях подальшій русифікації в уже незалежній Україні. Українські громадяни вийшли на майдани, зокрема йі з вимогою скасування такого ганебного закону.
Українська влада в особі Верховної Ради та Президента поки що вичікують, не наважуються зробити рішучий крок і скасувати цей закон, побоюючись гнівного окрику з Москви та ґвалту перевертнів, що зрадили мову предків. Москва ж чітко бачить русифікацію інструментом ослаблення та руйнації України, висуваючи вимогу надання російській мові статусу другої державної як найголовнішій пункт у всіх взаємовідносинах із українською владою, включаючи економічний шантаж та агресію.
Як ви вважаєте, місцеві вибори, які відбулися в жовтні, засвідчили, що ми на правильному шляху чи, навпаки, оголили всі наші проблеми?
Місцеві вибори, що відбулися 25 жовтня 2015 року, підтвердили стан розколу українського суспільства за мовною ознакою. Розумієте, якщо розглянути результати цих виборів як загальнонаціональні, врахувавши голоси за політичні партії до обласних рад та Київської міської, а в Донецькій і Луганській областях – суму голосів, поданих за районні та міські партійні списки міст обласного значення, де проводилися вибори, за винятком Маріуполя та Красноармійська, то ми побачимо, що проблеми не зникли.
Як змінюються настрої і результати по регіонах? Яку ми матимемо картину?
Візьмімо, наприклад, Волинську область. Там лише 2,5% виборців назвали російську мову рідною. 2004 року за Януковича віддали свої голоси 7% населення. Через 2 роки, у 2006-му, проросійські партії підтримали 7,1% виборців, через рік уже 9,6% виборців підтримали ті самі проросійські партії. Ще через три роки, тобто у 2010-му, за Януковича проголосувало 14% населення. Минуло два роки, і у 2012-му 19,9% виборців віддають перевагу проросійським партіям. І, нарешті, у 2015 році за проросійські партії проголосувало 7,8% населення Волинської області.
Дещо інші цифри ми маємо у Дніпропетровській області. Там 32% населення вважають російську мову рідною. У 2004 році за Януковича віддали свої голоси 61,1% виборців. Через два роки, у 2006-му, за проросійські партії голосувалі 53,8% виборців. Минув рік, і у 2007 році проросійськи партії отримують голоси 57,2% виборців. Через три роки, у 2010-му, за Януковича віддають голоси 62,7% населення. Ще через два роки, у 2012-му, проросійські партії отримують у Дніпропетровській області 55,2% голосів виборців. А от у 2015-му цифра дещо змінилася, і проросійські партії отримали 43,4% голосів.
А яка ситуація в Донецьку?
Там цифри дуже і дуже серйозні. За офіційними даними, 74,9% жителів Донецька вважають рідною саме російську мову. У 2004-му за Януковича голосували 93,5% (!) виборців. У 2006-му проросійські партії підтримали 83,6% населення. Через рік, у 2007-му, за проросійські партії проголосували 81,9% населення. Минає три роки, і у 2010-му за Януковича віддають голоси 90,4% населення. Ще через два роки, у 2012-му, проросійські партії отримують від жителів Донецька 83,9% голосів. А от у 2015-му році проросійські партії отримали вже 67,8% голосів виборців.
Як щодо Києва й області?
На Київщині російську мову вважають рідною 7,2% населення. Що стосується того, як змінювалася прихильність населення до проросійських партій та Януковича, то ситуація складалася так: у 2004 році за Януковича голосувалі 13,8% населення. У 2006-му за проросійські партії віддали голоси 13% виборців. Через рік ті самі проросійські партії отримують уже 16,4% голосів. У 2010-му за Януковича віддали голоси 23,6% виборців. Через два роки, у 2012-му, проросійські партії підтримали 27,1% населення, а от у 2015-му вони отримали лише 13% голосів.
Що стосується столиці, то тут 25,3% виборців вважають російську мову рідною. У 2004 році Януковича підтримали 17,5% населення. У 2006-му за проросійські партії віддали голоси 16,4% виборців. Через рік, у 2007-му, за ті самі проросійські партії проголосували 20,2% населення. У 2010-му Янукович отримав від киян 25,7% голосів. У 2012-му за проросійські партії проголосували 19,8% виборців, а от у 2015-му – лише 6%.
А як змінювалася ситуація у Криму чи в Севастополі? І чи змінювалася вона взагалі?
За даними перепису 2001 року, 77% населення Криму назвали рідною мовою російську. У 2004 році за Януковича проголосували 81,3% виборців півострова. У 2006 році 68,7% голосували за проросійські партії. У 2007 році за проросійські партії голосували вже 72,7%. У 2010 році за Януковича віддали голоси 78,2% виборців. Через два роки, у 2012-му, 71,6% голосували за проросійські партії. Щодо Севастополя, то там 90,6% населення вважають російську мову рідною. У 2004-му за Януковича віддали голоси 88,8% населення. У 2006-му проросійські партії підтримали 79,4%. Потім ця цифра дещо змінилася, і у 2007-му проросійські партії отримали вже 81,5% голосів. Через три роки, у 2010-му, за Януковича віддалі голоси 84,4% населення Севастополя, а от у 2012-му проросійські партії отримали 76,4% голосів.
Тобто ми і тепер маємо те, що й до початку російської агресії: Україна розірвана на окремі регіони, які мають своє бачення і своє сприйняття російської навали. І навіть війна не похитнула це ставлення? Як це можливо?
Я вважаю, що офіційні дані красномовніші за слова. Ось самі погляньте на результати в інших областях:
У таблиці відображено результати (по областях) перепису населення України в 2001 році, зокрема відсоток населення, яке назвало рідною мовою російську, та показники рівня підтримки кандидата в президенти України Януковича на виборах 2004 і 2010 років та партій, що використовували проросійську риторику про другу державну мову, вступ до Митного союзу та зближення з Росією (Партії регіонів, КПУ, партій Вітренко, Медведчука, Руського блоку тощо), на парламентських виборах 2006, 2007, 2012 років, а партій Опозиційний блок, "Відродження", "Наш край", "Нова держава", "Довіряй ділам" – на місцевих виборах 2015 року.
Хочете сказати, що саме російськомовні регіони найбільше піддалися впливу з боку Росії?
Саме так. Як наслідок, регіони України (Крим, Донецька і Луганська області) з найвищим відсотком громадян, які вважають рідною мовою російську, виявилися легкою здобиччю для російської пропаганди та агресії і є окупованими Росією. В зоні ризику - Харків і Одеса, де лише надзвичайні зусилля українських патріотів не допустили до захоплення влади сепаратистами.
Але ж після Майдану ситуація дещо змінилася, хіба не так?
Після Майдану та перемоги Революції гідності Партія регіонів та КПУ, які фактично відчинили двері перед російською агресією, участі у виборах не брали. Але виборці, які орієнтувалися на проросійські гасла - другої державної мови, вступу до Митного союзу та братання з Росією, нікуди не поділися. Навіть на територіях, визволених від російської окупації, політичні настрої кардинально не змінилися.
Ви хочете сказати, що проросійські виборці, не маючи змоги голосувати за тих же регіоналів чи комуністів, швиденько знайшли їм замінник, такий собі клон з іншою назвою?
Не маючи звичних Партії регіонів та КПУ, проросійськи налаштовані громадяни голосували за їхні ерзац-копії – Опозиційний блок, "Відродження", "Наш край", "Нову державу", які були створені колишніми регіоналами та комуністами й продовжували їхню політичну риторику.
Сумарна підтримка виборцями цих політичних клонів по областях чітко корелюється з відсотком населення, яке назвало рідною мовою російську за даними перепису населення 2001 року.
Але ж хіба рівень підтримки населенням проросійських сил не впав порівняно з парламентськими виборами? Адже згідно з офіційною інформацією відсоток дещо зменшився.
Розумієте, рівень підтримки проросійських сил у 2015 році порівняно з парламентськими виборами 2012 року справді знизився на 10-20%. На це вплинули російська агресія, що призвело до зміни настроїв значної кількості виборців у всіх областях, а також неучасть у виборах виборців Криму та більшості виборців Донецької і Луганської областей, які на попередніх виборах переважною більшістю голосували за проросійські партії.
І яка ситуація на сьогодні?
Показник їхньої підтримки наблизився до кількості виборців, які назвали рідною російську, але все одно залишається вищим, що пояснюється, по-перше, тим, що деяка (10-15%) частина виборців, які назвали рідною мовою українську, використовує російську залежно від обставин (дома, на роботі, в громадських місцях), та, по-друге, ще досить високим впливом російського інформаційно-культурного контенту на український соціум.
За даними досліджень, вразливими для російської пропаганди є 38% населення, які спілкуються російською мовою, на відміну від 15%, які спілкуються українською.
Варто зазначити, що за результатами місцевих виборів 2015 року показник підтримки проросійських партій у Донецькій і Луганській областях є нижчим, ніж відсоток населення, що назвало рідною російську. Це додаткове підтвердження залежності результатів виборів від мови виборців – бо під російською окупацією залишились і не брали участі у виборах виборці міст і районів Донбасу, де найбільший відсоток російськомовних громадян (в Донецьку - 87,9%, Макіївці – 86,6%, Горлівці – 83,9%, Єнакієвому - 85,7%). Те саме підтверджують і результати виборів у Маріуполі, де Опозиційний блок разом із союзниками отримав понад 90% підтримки (кількість російськомовних становить 89,5%). У сільських районах і містах заходу і півночі Донецької та півночі Луганської областей до половини населення назвали рідною українську.
Але ж було й те, на що ніхто не очікував. Я маю на увазі Херсонську область, де вперше виборці віддали перевагу саме проукраїнським партіям. Хіба не так?
Річ у тім, що 25 жовтня проросійські партії отримали більшість у Харківській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській області та районах і містах Донецької і Луганської областей. Там залишається небезпека сепаратистських проросійських дій. Справді, виняток становлять Херсонська та Дніпропетровська області, де вперше виборці віддали перевагу проукраїнським партіям, а ці області випали з так званого політичного "юго-востока".
І на які наслідки нам тепер очікувати?
Треба розуміти, що мовний ландшафт визначає вподобання виборців та формування влади. Такий мовно-політичний розкол вплинув уже й загрожуватиме в майбутньому територіальній цілісності нашої держави, не дає можливості сформувати єдину національну ідентичність та цілісний проект економічного й політичного розвитку України, що пов'язано з різними цивілізаційними орієнтирами різних мовно-культурних груп.
Як зазначав ще в ХІХ столітті Фрідріх Енгельс, докі життєздатна нація не звільниться від чужоземного впливу та окупації, вона всі сили спрямовуватиме на звільнення від них, а питання економічні та соціальні відходять на задній план. Історія, і давніша і сучасна, дає десятки таких прикладів – хоча б усім відомий розгром Будьонного в 1920 році під Варшавою об'єднаними польськими військами, де були і "експлуататори", і "експлуатовані", які об'єдналися та захистили Польщу від російського комуністичного майбутнього. Ця теза має десятки прикладів із недавньої історії країн Центральної, Східної та Південної Європи, останній – Хорватія, яка, визволившись збройно від сербської окупації, провела швидкі політичні й економічні реформи та стала членом ЄС і НАТО. Натомість Боснія і Герцеговина, що складається з трьох національно-культурних утворень, борсається в корупції та економічних проблемах. (Ще одним підтвердженням цього стали результати голосування на президентських виборах 2004, 2010 років, парламентських 2006 і 2007, 2012 років, коли визначальними були не розмір пенсій і рівень податків, а відчуття належності до українства, чи до "русского мира").
Але хіба можна сказати, що проблеми, з якими стикнулася Україна, так чи інакше зумовлені саме мовним питанням? Адже, на жаль, проблеми нашого сьогодення виходять далеко за межі мовного питання, чи не так?
Україна має багато проблем, але коріння їх - у незавершеності національно-визвольного процесу та невизначеності цивілізаційної моделі України. Розумієте, українська влада впродовж усіх років незалежності нехтувала мовним питанням, суспільство та ЗМІ уникали його розгляду. Як наслідок - тисячі вбитих та поранених, мільйони біженців, втрата територій, падіння економіки та зубожіння населення.
І що нині, на вашу думку, має робити наша влада?
Найпершим завданням, яке має поставити і реалізувати влада та свідома частина суспільства, є скасування горезвісного закону Колесніченка-Ківлова, розробка чіткого мовного законодавства, проекту відродження української мови на всіх територіях, проведення широкої роз'яснювальної роботи щодо значення та ролі мови як об'єднавчого чинника українського народу.
3 
1
Коментарі
4