Почесний президент Києво-Могилянської академії й головний ініціатор відродження цього закладу В'ячеслав Брюховецький розказав, як перевіряв патріотизм людей, які просилися на роботу. В інтерв'ю виданню Platfor.ma він також відповів на запитання про явище, яке нібито розбиває суть російської пропаганди щодо захисту російської мови – про російськомовних українських патріотів.
Дійсно, багато російськомовних людей є патріотами України. Але в нас не усвідомлено те, що сама українська мова як така була пригноблена свідомо і дуже жорсткими методами протягом кількох століть. Колись хтось сказав дуже правильну фразу, що тільки людина, абсолютно нечутлива до гуманітарного болю, може ігнорувати проблему української мови. Людина, яка чутлива до цих речей, не може просто сказати, що вона український патріот, але розмовляти російською.
Дуже добре, що феномен російськомовного патріота в Україні існує. Але з іншого боку, якщо ти є патріотом України, ну то вивчи українську мову. Ти не спілкуйся нею кожен день, не питання. Вчити українську мову – це не зусилля, це збагачення себе. Так само я розумію, що треба знати і російську мову. Я справді був російськомовною людиною. Мова сама по собі – це не просто інструмент передачі інформації, нею не тільки формулюються думки, а ще й формуються. Коли ти не знаєш мови народу, представником якого ти є, не володієш нею, в тебе формується інакша думка. І тому, звичайно,
Путін і банда намагаються доводити, що в Україні є утиски, які дуже смішно виглядають. Я б запропонував піти до газетного кіоска – і ви все самі побачите про утиски російської мови.
Колись до мене в академії приходили люди й казали, що все життя пропрацювали вчителями і хочуть в академії, але не можуть викладати українською. Моя відповідь була така: якщо ви не здатні вивчити українську мову, значить ваш IQ дуже низький, і допустити вас до викладання я не можу. Дехто пішов, а інші раптом зрозуміли. Але тут є дуже тонкий нюанс: на словах ніби всі кажуть, а на ділі воно зовсім не так. Великою проблемою є те, що з трибуни проповідують одне, а прийшовши додому – інше.
В мене навіть був якоюсь мірою не зовсім етичний шлях перевірки людей. От приходить до мене людина на роботу і починає бити себе в груди, бо знає, що Брюховецький патріот. Тоді я казав: добре, будемо думати, дайте мені ваш домашній телефон і я вам зателефоную. І коли ця людина виходила, я дзвонив на домашній телефон. Переважно відповідали діти. І якщо вони зі мною говорили російською, то цю людину я ніколи не брав на роботу, бо вона просто підлаштовується під кон'юнктуру.
2 
1
Коментарі
7