На північному заході Польщі з 29 травня по 1 червня українська громада відсвяткувала Дні української культури.
Більшість заходів відбулись у Замку Поморських Князів. На відкритті польський журналіст розповідав про події на Майдані, в Криму та Східній Україні. В рамках заходів виступали українські гурти, у творчості яких є народні мотиви. З Києва - електронники "Luiku" та геві-рокери "Веремій", зі Львова - фольк-роковий гурт "Йорий Клоц". Виступали також фольклорний колектив "Струмочок Покуття" з селища Гвіздець Коломийського району та Театр ляльок із Луцька. Поет Андрій Любка читав свої вірші.
Також на святі був ярмарок народного мистецтва, українська кухня та забави для дітей.
Щецин - місто за 16 кілометрів від кордону з Німеччиною. Особливо на українське свято чекає старше покоління українців, які ще пам'ятають часи 1947 року - акцію "Вісла", коли сотні тисяч українців під примусом польських військових були виселені зі своїх етнічних земель на сході теперішньої Польщі та переселені в її центральні, західні , північні регіони, - повідомляє сайт "Рукотвори". "В Україні їх називають поляками, а вони себе у Польщі почувають українцями", - зазначає автор репортажу.
У Щецинському воєводстві живе близько 10-15 тисяч українців, переселених із Ряшівщини та Люблінщини, переважно в околицях міст Старґард, Ґрифіце і Лобез. А в самому Щецині українська спільнота нараховує понад тисячу осіб.
"Мої батьки та діди мешкали в карпатських Бещадах, колись то була Україна, — розповідає пані Єва, мешканка Щецина, що має українське походження. - І незалежно, де ми мешкаємо, ми є українці. І хочемо, щоб наші діти вміли говорити рідною мовою. Я знаю все про акцію "Вісла". Ми знаємо, хто ми є, і хочемо, щоб наші діти знали також. Моїй мамі було шість років, а моєму тату 12 років. З батьками ми досі спілкуємося переважно українською. Факт, що наша мова не є такою літературною, як має бути, бо ми тут є під напором польської мови. Наші діти поки що говорять по-польськи, але ми їх вчимо". Жінка розповідає, що її старша, 11-річна, донька говорить українською вже краще. Ходила на курси української мови.
"Мої корені з південного сходу Польщі. Мамині батьки були виселені з самого серця Бещадів із сіл Завій і Явороч, які вже не існують. Зараз там заповідник, навіть не видно, що там люди жили, - із сумом говорить Олесь Філь, який зі студентських часів також живе у Щецині, і є заступником голови Щецинського відділення Об'єднання українців в Польщі. - Батьки мого тата були виселені з Любачівщини, це 60 кілометрів на північ від Перемишля. І тих і тих виселили в околиці Ельблонга, це 60 кілометрів на схід від Ґданська. Коли мої батьки пізналися, то переїхали в Білий Бір. Я навчався у Щецині, то й вирішили з дружиною оселитися вже тут. Коли приїжджав в Україну, то часто мене сприймали не як українця, а як поляка. Чути, що моя українська мова не перфектна, що я народжений не в Україні. Часто доводилося пояснювати людям, що ми не поляки. Ми почуваємося українцями. Під час першого спілкування з поляками також мусимо присвятити трохи часу, аби люди зрозуміли, ким ми є, як себе тут бачимо, як почуваємося, і як це можливо, що живучи в Польщі ми почуваємося кимось іншим, аніж поляком. Бо виявляється, що для багатьох людей це ще не є очевидним, вони не знають цього історичного факту - операції "Вісла" 1947 року. Коли мене хтось питає, ким ти є, то кажу, що українцем з Польщі, а не поляком українського походження. Україну вважаю своєю духовною Батьківщиною. Все українське для мене важливе. Як представник молодого покоління, намагаюся активізувати своїх ровесників, друзів і разом стараємося робити щось, щоб наші дітки пам'ятали, ким вони є, і розвивалися, пам'ятаючи про свою культуру, про те, звідки вони походять і яка їхня мова", - розповідає голова українського об'єднання.
Його 6-тирічна донька Юля два роки навчається української мови, знає звідки походить, охоче розповідає вірші українською мовою:
Об'єднання українців у Польщі та його відділення в Щецині, впродовж року проводить низку культурних та освітніх заходів. Зокрема, організовує вечори до пам'ятних дат, концерти сучасної, фольклорної, класичної та хорової музики у виконанні українських музикантів і співаків, запрошує з України відомих літературних і громадських діячів. Для студентів у своєму осередку проводять освітні лекції на різну тематику.
При щецинському осередку діє пункт вивчення української мови, в якому зараз навчається понад півсотні дітей різного віку. Організований український хор. Український осередок проводить активну інформаційну політику: мають щотижневу програму на місцевому радіо під назвою "Посиденьки", перекладають польською гарячі новини з України.
Щецинський осередок Об'єднання українців у Польщі відсилав ліки та кошти під час епідемії грипу 2009-2010 роках. Під час подій на Майдані також надсилали ліки та теплі речі. У серпні цього року планують організувати табір для кількох сотень дітей з Дніпропетровщини та віддалених сіл Івано-Франківської області, які ніколи не були за кордоном.
Левову частку всієї цієї діяльності веде особисто голова щецинського відділення Об'єднання українців в Польщі Іван Сирник. Його батьки у травні 1947 році так само зазнали виселення зі своїх етнічних земель, тепер Ліського повіту Підкарпатського воєводства Польщі.
"Основний напрямок нашої діяльності - стримати процеси асиміляції. Вони є незворотніми, але ми хоч можемо його відсунути у часі, - розповідає він. - Вивчення мови, робота з пресою, фестивалі, працюємо у всіх сферах, що стосуються культури. Ми стараємося бути амбасадорами України, хочемо позитивно показати Україну, її культуру, історію, показати імідж України як держави, її позитивні сторони, а не ті стереотипні. На початку ми хотіли робити цей фестиваль тільки для етнічних українців, але виявилося, що треба було робити також на загал, тобто показати себе полякам, щоб вони мали знання про українську культуру. Бо до цього вони асоціювали українців тільки з борщем, козаком, горілкою і салом. І на тому було все.
За словами Івана Сирника, показування себе за допомогою фестивалів дуже покращує ситуацію: "Бо коли би ми з підпілля пробували щось сказати, то на нас зовсім по-іншому дивилися б. А ми відкрито заявляємо про себе, тоді й інші дивляться на нас інакше. Є українці в Польщі, є в Щецині, то помалу стає нормальним".
Щетинський осередок залучає до себе і громадян України, що виїхали до Польщі, як-то заробітчан і студентів. Їм допомагають пристосуватися до тамтешніх умов і в разі потреби вирішити побутові та юридичні проблеми. Серед таких сестри Катерина та Євгенія Шевчук з Вінниці, які вже три роки навчаються в Морській академії в Щецині. Повертатися в Україну поки що не збираються. Після закінчення навчального закладу хочуть набути досвіду роботи у Польщі. Кажуть, в основному спілкуються з приїжджими українцями та білорусами. Дівчата співають в українському хорі.
"Ми ще не знаємо, чи повернемося в Україну. В Об'єднанні часто відбуваються зустрічі, лекції — наукові, культурні, розважальні. Запрошують з України митців, письменників. Показують фільми про історію України. На початку березня до нас приїжджав навіть офіцер з Севастополя, розповідав про події, які тоді були актуальними, - каже Євгенія і продовжує - На ці заходи ходять українці та білоруси. Діаспора білорусів також досить активна тут. Ми підтримуємо їх, а вони нас. Ходимо на свята один до одного. Буває, що свята разом організовуємо. Тут не так багато активних студентів, а білорусів і українців єднає схожа ментальність. Подібніша, ніж до поляків. На білорусів ми кажемо, що це "наші". Поляки не такі відкриті. Зі своїми більше спільного для спілкування. Таки тягне до своєї рідної душі. Білоруси говорять білоруською, а ми українською — і розуміємо один одного. Українці, що народжені тут, до української культури ставляться більш трепетно і більше поважають, аніж ті, які приїхали в Польщу тепер і хочуть тут залишитися. А хтось приїжджає і каже, що вже хоче стати поляком".
В українському осередку кажуть, що всі культурні заходи вони роблять за підтримки польської місцевої влади та бізнесу, без жодної підтримки з боку України. А з Україною співпраця будується не з держструктурами (бо мали неприємні приклади такої співпраці), а на особистих контактах. До Щецина гості вже приїжджали не тільки із Західної України, а й з Києва, Миколаєва, Чернігова, Полтави, Дніпропетровська, Кіровограда.
Наступного року український фестиваль "Дні української культури в Щецині" організатори планують присвятити Центральній та Східній Україні. Кажуть, це для того, "щоб вони пізнали нас, а ми їх".
7 
35413
Коментарі