У внесеному до Верховної Ради законопроекті крім статті 10 Конституції України, президент пропонує врегулювати питання застосування мов іще в одному місці, а саме у частині 2 статті 143, сформулювавши її так: "Сільські, селищні, міські, районні, обласні ради можуть у порядку, визначеному законом, надавати в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці статус спеціальної російській мові, іншим мовам національних меншин України."
Це формулювання стало об'єктом небезпідставної, як видається, критики фахівців. Подаємо деякі думки та просимо шановних учасників спільноти висловлювати свої, - пише фейсбук-спільнота Mova:
Анатолій ТКАЧУК, юрист, народний депутат першого скликання, директор з науки та розвитку Інституту громадянського суспільства:
"В тіло Конституції вноситься суттєва суперечність: стаття 10 говорить, що "застосування мов визначається законом", а стаття 143 встановлює, що місцеві ради можуть "надавати статус спеціальної російській мові, іншим мовам…" .
Без тлумачення Конституційним Судом тут не обійтись. І будь-який варіант тлумачення не буде сприйнятим суспільством, оскільки кожен у новій статті 143 прочитає своє.
Але це ще не все. Частина 2 статті 143 порушує основні принципи функціонування місцевого самоврядування, за якими органи місцевого самоврядування мають мати власну повну компетенцію, яка не пересікається. Не можуть на одній території діяти рішення трьох місцевих рад з одного питання!
Що ми можемо отримати: в селі Олександрівка Болградського району Одеської области рішенням сільської ради вводиться гагаузька мова, у Болградському районі – болгарська, рішенням районної, в а Одеській області – російська рішенням обласної ради. Як має здійснюватись регулювання мови у селі Олександрівка?? За який рахунок в цьому селі мають паралельно застосовуватись 4 мови?
Якщо автор цієї норми вважає за потрібне надати право на паралельне використання в діяльності органів місцевого самоврядування місцевої мови, то це право має стосуватись винятково громади, поширення практики надання права регулювати одного питання різними радами веде лише до додаткових проблем у взаємовідносинах між людьми..."
Олексій КЛЯШТОРНИЙ, заступник голови ГО "Українська справа", магістр управління суспільним розвитком, юрист:
"Запропоноване формулювання ч. 2 ст. 143 – неоковирне, тому конфліктогенне.
Сам термін "спеціяльна мова" звучить дещо дико. Мабуть, міг би бути спеціяльний (а краще "особливий") статус мови, а не сама мова.
Також, ми знаємо з практики, що хоч формально це нібито і протиконституційно, а фактично існуючий, наразі, згідно закону Ківалова-Колесніченка статус "регіональної" використовується зараз для леґітимізації обмеження сфери застосування державної української мови і порушення прав її носіїв.
Елементарно грамотніше, мені уявляється, було би сформулювати відповідне речення, приміром, так:
"Сільські, селищні, міські, районні, обласні ради можуть в межах сфери своїх повноважень у порядку, визначеному законом, надавати на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, поруч із українською, спеціальний статус російській мові та іншим мовам національних меншин України".
Істотно, що:
1) "мова зі спеціальним статусом" має функціонувати в рамцях цього статусу поруч із українською, а не замінюючи її;
2) обласна, приміром, рада, надавши московській мові "спеціяльний статус" у своєму діловодстві не має при цьому автоматично нав'язувати такий самий її статус усім міським, районним та іншим радам на території области…"
3 
1
Коментарі
2