Якщо вам скажуть: "Говоріть будь ласка українською, бо я не розумію російської", не ображайтеся і не вважайте це провокацією. І не кажіть, що "під час війни дарма ви акцентуєте на мовному питанні". Бо ваш співрозмовник може бути іноземцем або вихованим за кордоном етнічним українцем, який вивчив українську, але ніколи в житті не мав справи з російською мовою і дійсно її не розуміє.
Автор цих рядків – живий приклад того, що такі люди існують. Я не маю українського походження і є етнічним поляком, який у 2002 році вирішив вивчити українську мову просто як іноземну. Чому? Тому що в Польщі вже недостатньо знати англійську ані навіть другу західну іноземну мову, щоб влаштуватися на добру роботу, щоб твоє резюме відрізнялося чимось від тисячі інших. Саме тому молоді поляки спеціалізуються, вивчають окрім англійської і німецької також інші, менш поширені мови: словацьку, чеську, угорську, шведську, хорватську, нідерландську – та віднедавна також українську, а навіть білоруську.
Чесно кажучи – я не шкодую, що вибрав саме українську, хоча тоді всі стукали в голову і казали: нащо тобі ця мова, нею ніхто не користується, самі українці її соромляться і розмовляють російською, вивчай краще російську мову. Про досвід мого вивчення української мови як іноземної в Києві в 2003 році я написав тут. Сьогодні я можу сказати, що цей вибір був правильний, знання української мови мені дуже допомогло в кар'єрі, подібно зрештою як і знання словацької мови. І це не тільки в праці журналістом, але і на інших посадах, які я займав.
Коли я вивчав українську мову як іноземну в 2002-2003 роках, на мене дивилися в Польщі як на жителя Марса, таких осіб було тоді дуже мало. Все змінилося після Помаранчевої революції, відколи в Польщі існує своєрідна мода на Україну і все українське – включно з мовою. Наші безкоштовні е-курси української мови як іноземної користуються великим попитом, в цілій Польщі успішно функціонують також комерційні курси української мови як іноземної.
І нічого дивного: Україна – все є таки одна з найбільших держав Європи і хоча зараз купівельна спроможність українців дуже низька – то в перспективі все ж таки це один із важливіших бізнес-партнерів польських чи європейських фірм. Тим паче, що процес пішов: угода про асоціацію підписана і що не кажи, але рано чи пізно Україна стане членом ЄС. Хай це станеться і через 15 чи 20 років, але вивчаючи мову, не вивчаєш її з думкою про найближчі 5 років, але про все життя.
З моїх особистих спостережень виникає, що впродовж цих кільканадцяти років відбулася епохальна зміна в ставленні поляків до української/російської мови. Коли я почав вивчати українську, тобто в 2002-03 роках, все ще в пам'яті навіть молодих поляків був СРСР і міф про те, що "на пострадянському просторі має право на існування тільки російська мова". Нове покоління поляків, яке народилося після 1989 року і цікавиться Україною (хоча б завдяки пісням гурту Еней), не має цього історичного обтяження. Для цих людей є зрозумілим: цікавишся Францією – вивчаєш французьку, цікавишся Словаччиною – вивчаєш словацьку, цікавишся Естонією – вивчаєш естонську (є такі!), а якщо в такому разі подобається Україна чи хочеш в майбутньому працювати спеціалістом зі зв'язків з українським ринком – вивчаєш українську.
Просте? Для польської молоді – так. І навіщо тут якісь мовні посередники, притаманні старшому поколінні? Ще додам, що багато молодих поляків, котрі вивчають українську мову з нашого безкоштовного е-курсу, спочатку навіть не знає про той нюанс, що далеко не всі українці – україномовні. Були і такі особи, котрі у рубриці "чому саме хочеш вивчати українську мову", відповіли (це були 2010 – 2013 роки)... бо влітку збираюся з друзями на відпочинок на Крим.
Наразі процес вивчення української мови як іноземної найбільш помітний саме у Польщі, але подібне явище вже потихеньки з'являється і в інших країнах: в Словаччині, Чехії, Угорщині, Румунії, Литві, Німеччині. Наразі поширеність цього явища в зазначених країнах приблизно така, якою в Польщі вона була в ті 2002-2003 роки. Але і до цього дійде, це неминучий процес, монополія російської мови як "єдиної можливої мови міжнародного спілкування на пострадянському просторі" остаточно закінчується.
Іноземці – це одне, а ще цікавіше з українською діаспорою. Ще в "мої" часи 2002-03 років я зустрічав однодумців, які скаржилися, що в Україні їх не розуміють. Це польські українці, нащадки переселенців від акції "Вісла", котрі нічого спільного з російською мовою не мають, не розуміють її, натомість знають українську – як рідну. А тепер згадаймо українських емігрантів – заробітчан. Скільки їх виїхало в дев'яностих роках? Сім мільйонів? Так уявіть собі, що у представників цієї хвилі еміграції з'явилися діти, які народилися в дев'яностих роках вже в Іспанії, Італії, Німеччині, Нідерландах чи інших країнах, мають паспорт громадянина країни ЄС, знають українську мову – однак не знають і не розуміють російської (на еміграцію до ЄС виїжджали переважно україномовні українці). Бо і звідки? Вони ж не спілкувалися російською мовою ні вдома, ні на вулиці, ходили до італійської чи німецької школи, дивилися італійське чи німецьке телебачення, одне слово – російська мова для них так само незрозуміла і екзотична, як для нас – грузинська, а при всій симпатії до неї ми ж грузинської не розуміємо, правда?
Тільки не кажіть: "як це так, українська і російська – вони подібні, якщо знаєш українську, мусиш розуміти російську". Це брехня, обман і я особисто можу про це засвідчити. Це просто так здається людям, котрі виросли в Україні, де хоч-не-хоч, з дитинства тебе оточує російськомовність – російськомовна попса, російськомовні програми на комп'ютері, російськомовне телебачення, російськомовні книжки, фільми і підручники. Навіть у Львові. До речи, у львів'ян навіть сленг базується на російськомовних запозиченнях, звідти і такі слова, як "ніззя", "тіпа", "вопше", "я поняв". Повірте – якщо живеш і виростаєш в країні ЄС, нічого того немає і коли вивчаєш українську мову як іноземну, тобі і на думку не впаде, що "понял" значить "зрозумів". Бо хіба ці слова подібні? А ось українське "зрозуміти" i польське "zrozumieć" – так, подібно як "дякую" і "dziękuję".
Ось до чого я веду: пора закінчити з цими модними фразами про те, що "не важливо, якою мовою говориш, ми всі єдині". Важливо. Бо те, що переважна більшість громадян України розуміє і українську, і російську мови, ще не означає, що ці мови можна вживати замінно. Бо є ще іноземці і закордонні українці, які російської не розуміють.
До речі – далеко не всіх таких "україномовних іноземців" ви "зловите" на іноземному акценті. Полякам чи словакам дуже легко іде вивчення української мови, навіть легше ніж російськомовним мешканцям Сходу України. Не хочу хвалитися, але мені кажуть, що на перший погляд не сказали б, що я – не українець. Я тут не виняток, бо це притаманне більшості поляків, які вивчили українську мову. В тому числі і відомих польських журналістів – таких як Пьотр Погожельські, Пьотр Андрусєчко, Павел Пєньонжек, Марія Степан, Мацєй Пьотровський, Бянка Залевська, Марцін Войцєховський та багато інших – всі вони вільно говорять українською, набагато краще, ніж не один громадянин України.
І від імені "закордонних друзів України" я маю таке маленьке прохання: не шукайте підтекстів, коли людина вас просить, щоб перейти на українську мову, бо російської вона не розуміє або розуміє погано. Нам вже набридло прояснювати, що ми не хочемо цим висловом образити російськомовних, серед яких є патріоти України і що зовсім не в тому річ. А взагалі то трохи дивне, що іноземець мусить просити українця, щоб той говорив українською, а не іноземною, бо іноземець українською вільно володіє, а іноземна мова, якою користується українець – незрозуміла іноземцю. Це так тупо, що цього речення навіть не можна нормально скласти. Ну що ж, не з такими парадоксами в житті зустрічаємося.
Якуб Логінов
3 
35413
Коментарі
1