Гречку називали татаркою, чорним рисом, сарацинкою, буковоподібним горішком

Крупа чи борошно з трав'янистої медоносної рослини - гречки.

Першими вживати гречку почали народи Північної Індії та Непалу, які понад 4 тис. років тому населяли Гімалаї. Називали її "чорним рисом". Виготовляли з неї борошно та крупу. До Київської Русі гречка потрапила в VII ст. через волзьких болгар - сусіднього до гімалайців народу.

Нову рослинну культуру слов'яни називали "гречкою", "гречею", "гречухою", бо сіяли гречку грецькі монахи, які жили в монастирях.

В Україні та на Поволжі цю культуру також називають "татаркою".

Гречана крупа стала популярною в Київській Русі після золотоординської навали. За легендою, княжу Крупеничку забрали в полон татари. Вона народила дітей. Замість того аби підростати, вони зменшувалися, доки не перетворилися на коричневі кутасті зерна. Літня жінка, яка вешталася серед татар, ухопила одне зерня й поховала його в руській землі. З нього виросло 77 зернин, і вітер розвіяв їх 77 полями.

У традиційній кухні кримчаків, караїмів і татар гречка відсутня.

Французькою "гречка" - sarrasin. Потрапила до країни під час Хрестових походів, коли рицарі-хрестоносці воювали з арабами - сарацинами. В Європі "сарацинка" не прижилася. Гречану, як і будь-яку іншу, кашу вважали стравою злидарів.

У другій половині XVIII ст. шведський лікар Карл Ліней дав гречці латинську назву Fagopyrum - "буковоподібний горішок". Відтоді в німецькомовних країнах її називають "буковою пшеницею" - Buchweizen.

Російський полководець Олександр Суворов називав гречану кашу "богатирською". Вона може замінити м'ясо, бо багата на залізо та легкозасвоювані білки.

Гречкою також називають дрібні темні цятки на шерсті старих коней сірої масті.

Слово "ґречний" до гречки не має жодного стосунку. Походить від польського grzeczny- чемний, ввічливий. Утворилося внаслідок злиття виразу "k rzeczy" - "до речі". Тобто, "ґречний" - "доречний".

Фразеологізм "скочити в гречку" - зрадити, мати позашлюбний любовний зв'язок - походить із козацьких часів. На Запорізьку Січ допускали парубків та одружених, проте під страхом смерті забороняли водити дівчат. Козаки зі своїми дружинами й дітьми жили навколо Січі. Аби прогодувати сім'ю, засівали лани гречкою. Неодружені зневажливо називали осілих "гречкосіями". А на побачення з дівчатами ходили в гречку.

Вислів "Нехай буде гречка, аніж суперечка" вживають для вираження згоди.

Тисяча зерен важитимуть 20 г, коли гречку правильно висушити - писав радянський історик і журналіст Вільям Похльобкін 1990 року.

Найбільше гречки вирощують у Росії, Китаї та Україні.

×