Інвалід першої групи 20-річна Алла Никоненко з Чернігова вдома народила дівчинку. Жінка не ходить і не розмовляє. Батьки про її вагітність не здогадувалися.

Двері однокімнатки на вул. Павла Бєлова відчиняє 41-річна Наталія Никоненко. Запрошує зайти. Помешкання вмебльоване скромно. Алла лежить на дивані. Чорнява, коротко стрижена. У відповідь на привітання водить очима.

— Дочка не ходить і не балакає. Народилася вона нормальною. Із простудою нас положили в лікарню. А після виписки почалися судороги, потім — епілептичні припадки. Алла перестала ходити. Не говорила, але розуміла. Психіатр сказав, що у дитини важка розумова відсталість та епілепсія. Дали першу групу інвалідності. Здати її в інтернат ми отказались. Надіялися, що вилічиться. Я народила ще двох дітей: дочці Альоні зараз 19, сину Олегові — 18 років. Алла всю жизнь на таблєтках. Раніше могла сидіти, хоча б у візку ми вивозили її погуляти. Останні роки весь час лежить. Але тіло відчуває, перевертається з боку на бік, — розповідає Наталія Миколаївна. — Від кого вона завагітніла, не знаємо. 21 листопада ввечері я була на кухні. Почула, як дочка заплакала. Я до неї. Дивлюся, обличчя таке напряжонне. Тужиться, наче по-большому хоче. Підняла одіяло — а там дитина народжується. Я позвонила в "скору". Алла ще раз потужилася, і появилася дівчинка. Я обережно поклала немовля у неї в ногах.

Матір із дитиною забрали до пологового будинку. Вага дівчинки 2300 г, зріст 44 см. Народилася приблизно у вісім із половиною місяців.

— Аллу поклали в реанімацію. Після пологів залишилися невеликі розриви. 25 листопада її виписали додому, а дівчинку забрали в обласну дитячу лікарню. Сказали, що в неї пневмонія. Назвали ми її Вікторія, а по батькові — Вікторівна, як діда. Ми її зареєстрували. Але внучку мені не віддають. В опікунській раді кажуть, що в нас є опіка над Аллою, більше не можна. Та й квартира мала, комната 16 метрів. Дівчинку хочуть оформити в будинок дитини. А я вже з роботи звільнилася, щоб ростити внучку. З квартирою, може, колись питання і вирішиться. Зараз нас тут живе п'ятеро — ми з чоловіком і троє дітей. Віктору 45 років, він учасник бойових дій в Афганістані. З 2000-го стоїмо на черзі на розширення житла. Якщо не ошибаюсь, десь 45-ті.

Наталія Миколаївна додає, що Аллу не нудило, вона не блювала.

— Їла завжди з апетитом, годую з ложки. Живота не бачила. Місячні у неї почалися в 14 років, але з часом були раз на півроку. Тому я й не звернула уваги. З чоловіком про те, що сталося, відразу поговорила. Він обурився: "Я що, зовсім дурак?". А син Олег мовчить. Його і в прокуратуру викликали. Діти додому ніяких друзів не приводили із-за того, що Алла. Соромилися.

Заходжу до кімнати попрощатися. Киваю головою. Алла заплющує очі. Олег на дивані дивиться телевізор.

— Олегу, ти знаєш, хто батько дитини?

— Не знаю, — відповідає тихо і відвертається до стіни.

×