"Був ще один, але, слава Богу, здох"

 

Понад 20 років у гаю за райцентром Городок Хмельницької області живе ведмідь — останній житель колишнього зоокутка.

— Вообщє-то там був ще один. Але, слава Богу, здох торік. Було у ведмедів тих хазяїв — один, другий, третій. А чий він зараз, не знаю. Іногда до кліток ходить якийсь мужик, підгодовує. І ми щось виносимо, як маємо, — каже офіціантка бару "Дубок". Заклад стоїть за 50 м від клітки.

— За совєтских часів тут проходили культурно-масові гуляння, всьо було огороджено. Була водоплаваюча птиця, стая диких кабанів, медведі. Була охрана. Сюди білєти продавали, — говорить відвідувач бару.

За 30 м від "Дубка" стоїть довга приземкувата будівля. На стіні намальовані три козаки, всі курять люльки.

Двом видряпали очі. Зверху напис "Ласкаво просимо", нижче — заґратоване віконце, колишня каса. Колишній житель зоокутка — далі у лісі. Тин упав, шифер поламаний, клітки порожні.

Іржавий вольєр з ведмедем ніхто не охороняє, дверцята закручені на болт.  У центрі стоять три годівниці із замерзлою водою і металевий короб із соломою. Тут лежить ведмідь. Повільно відкриває очі, перекладає голову з лапи на лапу, важко дихає. Кидаю пиріжок з горохом, він падає поряд. Ведмідь чує запах, зводиться, падає на задні лапи і знову встає. За третім разом таки дістає пиріжка й починає їсти.

Його лапи постійно провалюються між залізними прутами. Під кліткою купи фекалій. На вольєрі прибиті іржаві таблички: "Ведмідь бурий", "Увага! До вольєра не підходити! Небезпечно для життя!". На снігу немає людських слідів.

— У 1980-х тут був парк відпочинку і зоокуточок, — розповідає мер Городка Володимир Поворозник, 51 рік. — Були вовки, лисиці, косулі, дикі кабани, купа птиці та два ведмеді. Усіх харчували колгоспи. За незалежності колгоспи розпалися. Зоокуток взяло на баланс міське комунальне господарство. А років 10 тому парк взяв в оренду приватний підприємець Гнат Боднар. Він має власний готель, орендує поля. А ведмідь йому не потрібен.

Ведмедем за Городком зацікавилися представники благодійної організації "Врятуй життя".

— Ми вжахнулися, як побачили, — розповідає керівник організації Поліна Полянська, 24 роки. — Підлоги у клітці нема, замка нема, тварина голодна. Власник на контакт не йде. Каже, що того ведмедя годують люди. Ветеринар його не оглядав. Ми написали листи місцевій та обласній владі, просили допомогти. Спілкувалися з директором реабілітаційного центру для тварин "Синевир". Він погодився забрати ведмедя. На словах власник ніби готовий його віддати.

За останні 10 років ведмідь тричі калічив відвідувачів. Жінці відірвав руку, покусав чоловіка і підлітка, який заліз на клітку. Зараз до тварини може підійти кожен.

— Ці ведмеді попали мені в спадщину від комунальної служби. Годую їх. Моркву даю, яблука, каші, — каже 55-річний Гнат Боднар. — Як хочете, то годуйте його самі.

×