Я зарікся подорожувати по Україні гюндаями, але на свята знов довелось. Цього разу за подвійну ціну отримав не лише 5 годин підскакувань на вибоїстих коліях під усіляку бридню з розвішаних по вагону телеекранів. Тепер мене ощасливили ще й георгіївськими стрічками, начепленими на кожного провідника.
— І вам не соромно? — запитую.
— Нам начальство сказало, — белькоче дівчина.
Як антрополог я розумію і тих, і тих. Одні намагаються прогнутися перед іще вищим начальством, котре по-собачому мітить стрічками свою територію — межі "руского міра". Другі з дитинства знають, що живуть у беззаконній державі, де з начальством краще не заводитися.
Нагнулі бандер
Одні бережуть своїх лєнінів-сталінів не тому, що аж так їх люблять. А тому що це символ домінування: "нагнулі бандер", — як влучно сказав Андрухович.
Другі борються з тим домінуванням звичними методами — саботажем, халтурою, потайним глузуванням. Так у дитинстві ми ховали до кишень піонерські галстуки, щойно вийшовши за поріг школи.
Є, правда, й треті, котрі руйнують лєнінів і зривають стрічки. Але цим лише додають хитрунам при владі додаткових козирів, а їхньому георгіївському плебсові — ореолу мучеників.
Мені більш подобаються четверті, котрі, за методом Комара — Меламіда, дописують суфікс "ізм" на мавзолеї вождя. Або ж одягають на його монументи велетенські кондоми.
У країнах, які ми називаємо "цивілізованими", у парках можна побачити скриньки з пакетами, аби власники собак могли визбирувати до них собаче лайно.
Совєтська імперія залишила нам купи свого лайна — на вулицях міст, у головах підданих, а найбільше — у кабінетах влади. Тож їхати нам їхнім мундаєм ще довго. І пластикових пакетів знадобиться ще ой як багато.
1 
1
Коментарі
65