15 червня на Личаківському цвинтарі у центрі Львова поховали загиблого волонтера організації "Варта-1" Володимира Боднара. Зранку відправили панахиду у гарнізонному храмі Петра та Павла.
"Володя ще з двома волонтерами, полковником військової частини 3200 Андрієм Соколенком та водієм Іваном Попілем везли воду, продукти, засоби гігієни на крайній блок-пост. Володя дотримувався правила: максимально близько підходити до бійців, аби розуміти, яка ситуація, що везти на наступний раз. Були там третій день. Розгрузилися, збирали інформацію. Поверталися по тій ж дорозі, якою їхали туди. Вибух - підірвалися на фугасі. Лише Андрій Романчук вижив", - розповідає Ігор Зінкевич, керівник організації "Варта-1".
Попрощатися з Бондаром прийшло з чотириста львів'ян. Коли його везли на цвинтар, у центрі міста перекрили рух транспорту.
"Володимир - один зі засновників "Варти-1". Познайомилися, коли ми організовували автопробіги у Львові. Йому сподобалася правильна організація. Долучився до нас. Разом почали патрулювати вулиці Львова. Тоді Майдан, АТО. Остання поїздка у нас вийшла цікава. Ми до того ніколи не прощалися. А тут зустрілися у Гамаліївці в Пустомитівському районі. Довго не могли розійтися, тоді обійнялися. Наче було якесь передчуття", - у Ігоря Зінкевича виступають сльози. Вибачається, відходить.
Тричі лунають вистріли у небо. Грає оркестр. Біля могили плачуть дружина Леся та троє дітей - Соломія, Богдан та Назар.
"Місяць тому почула страшні слова: "Нашого Володі нема. Одразу думала: може, то не так, може, якась помилка. Вірила, що чудо буває. З днями сумніви розвіювалися. Треба жити, бо є діти, ми, оточуючі", - каже дружина загиблого Леся Боднар.
Володимир їздив на Донбас з першого дня бойових дій. Мав бізнес закордоном, усі прибутки від нього йшли на потреби бійців.
"Щоразу їхав, я питала, коли повернеться. Інколи дорікала, сварилася. Коли останній раз зібрався - як це тепер не виглядає парадоксально - було легко на душі. Він казав: "Я скоро провернуся, ми дітей повеземо на море - вони так того хотіли". Я відповіла: "Це єдиний раз, коли я не питаю, коли повернешся. Коли повернешся - тоді повернешся, аби повернувся". У неділю, коли Володі не стало, діти цілий день слали смс-ки, а відповіді не було. Але так мало бути. Володя, очевидно, відчував, що скоро щось має трапитися. Останніх півтора року він дуже багато ходив до церкви, молився", - зітхає Леся Боднар.
Володимиру виповнилося 44 роки. Загинув 17 травня, досі проводили упізнання - двічі робили аналізи ДНК.
"Володя завжди легко вирішував проблеми. Казав: "Все буде добре. Не переймайся, сходи в церкву, там таке світло". Два роки тому став паламарем. Усім завжди допомагав - церкві, людям. Тепер його родині потрібна допомога - залишилося троє діток. Ще один волонтер - Андрій Романчук - зараз в реанімації у столичному опіковому центрі. Йому уже зробили шість операцій, лікарі борються за життя", - каже товариш Боднара Віктор Проданчук.
Нагадаємо, що 17 травня на ґрунтовій дорозі поблизу міста Попасна на Луганщині на лінії розмежування вогню підірвався військовий автомобіль "УАЗ-Хантер". У машині перебували два нацгвардійці — Андрій Соколенко та військовий водій Іван Попіль, та три волонтери. Вижив лише Андрій Романчак. У нього 50 відсотків опіків тіла.
4 
35413
Коментарі