Цього тижня не запрацювали вищі навчальні заклади у Донецькій та Луганській областях. Студенти їдуть у західні регіони, аби продовжити навчання. 15 та 16 вересня у Національний університет "Львівська Політехніка" таких прибуло 15. Відвідують лекції, як вільні слухачі. На постійне навчання перевелися 60.
"Їм позачергово надаємо місця у гуртожитку, - каже заступник директора студентського містечка Львівської Політехніки Ігор Якубовський. - У нас вперше такий наплив студентів зі Сходу та Півдня. Є з Дніпропетровська, Херсону, Миколаєва, Одеси. У попередні роки звідти приїжджало 2-3 студенти. У гуртожитку на одне місце припадає два студенти. Це пов'язано не лише з війною. Просто львів'яни все частіше вступають у закордонні навчальні заклади. Раніше 60 відсотків наших студентів були зі Львова. Тепер приблизно 25-30 відсотків".
Студентів зі зони АТО поселяють у корпусі № 8. У першокурсників пари почалися традиційно — 1 вересня. Студенти старших курсів до навчання приступили 15 вересня.
Анастасія Шпорта до Львова переїхала із Маріуполя Донецької області. Прибула разом з мамою, вітчимом та молодшою сестрою. Навчається на другому курсі в інституті архітектури "Львівської політехніки".
"Рік навчалася у Харкові. Пішли чутки, що Харків буде наступним після Маріуполя — терористи й туди доберуться. Тому вирішили не зволікати з переводом. Уже заплатила трошки більше чотирьох тисяч за півроку навчання. Поки гроші є, бо маємо заощадження. Але вони швидко розходяться, - каже Шпорта. - Була велика проблема сюди приїхати. З Маріуполя треба добиратися через Донецьк. Я їхала через Запоріжжя. 10 годин - у поїзді. Півтора тижня складала іспити. Потім приїхала на складання контракту. За гуртожиток за місяць плачу 180 гривень. У Харкові умови були гірші, і платила аж 300. Була паніка зі сестрою. Їй у травні виповнилося 16, а з квітня не було бланків на паспорт. Як переїхати? Мама знала потрібних людей, з якими домовилася. У місті залишилося 10 вільних бланків. Мої батьки розлучені. Тато поїхав у Запоріжжя".
Другокурсник Денис Остапенко з Луганська каже, що більше ніколи не повернеться додому. Буде у Львові шукати роботу.
"Більшість моїх знайомих виїхали у Харків, дехто помер, частина воює на стороні ЛНР, - каже Остапенко. – У Луганську до війни було мало цікавого. Тепер місто на 70 відсотків зруйноване. Усюди снують терористи. Стріляють в тих, хто їм не подобається. Пояснення одне: ми захищаємо русских людей від бандерівців. Заблокували центральну частину міста біля СБУ. Якщо у когось була інша думка, приводили в це управління на п'ятий поверх, заводили у підвал. Їх там катували, вбивали і десь закопували. Було страшно, моторошно, неприємно. Зранку встаєш, а під вікном – свіжий труп".
Євгеній Сьомаш перевівся на п'ятий курс з Таврійського національного університету у Сімферополі. Навчається в інституті "економіки та менеджменту".
"У Крим їздив у кінці липня. У мене з виплатами були труднощі, я часто заходив в бухгалтерію. Коли там чули, що говорю українською, одразу скаржилися, що їм не виплачують зарплати, - розповідає Сьомаш. – Нам інколи дорікають, що втікаємо на Західну Україну, а хлопців звідси відправляють на війну. У мене воює брат. Тата мобілізували. Коли довчуся, готовий взяти зброю до рук і йти на фронт".
Коли вищі навчальні заклади на Донбасі запрацюють, студенти – "вільні слухачі" повернуться туди.
5 
35413
Коментарі