В українців відсутня риса тверезого усвідомлення дійсності. Насправді, ми живемо краще, ніж на це заслуговуємо.
Таку думку в інтерв'ю Gazeta.ua висловив настоятель храму прп. Агапіта Печерського протоієрей Андрій Ткачов.
Чи можна українцям очікувати позитивних змін у новому 2013 році?
- На рівні окремої людини змін можна чекати тільки у разі роботи над собою і змін у власному житті. Людина не має права на добрі зміни, якщо вона сама мінятися не хоче. Коли кожна людина проведе роботу над помилками і оцінку свого фактичного стану, тільки тоді це стане можливим.
По суті – це релігійна тема. Бо людина зі світським мисленням частіше за все любить себе такою, як вона є. Це усі винні їй щось, а вона сама нікому нічого не винна. Така хвороблива ідея живе в багатьох головах. Потрібно працювати над собою і тоді можна сподіватися на Божу поміч у всьому.
Що може змінитися на рівні держави?
- Очікування змін на краще в масштабах країни – це фантазерство. Ми живемо набагато краще, ніж на це заслуговуємо. Якщо брати цю ситуація з точки зору справедливості, все може бути набагато гірше. Бо в нас відсутня риса тверезого усвідомлення дійсності.
Життя народу не розглядається на таких коротких проміжках часу. Наприклад, для людини 5 років - це ніщо, а собака за цей час встигає постаріти. Так само і для народів – 10-15 років це не термін. Їх долю треба розглядати на великих проміжках часу – століттях.
Справа і в тому, що на системний аналіз себе у світі ми ніколи не претендували. Нам просто хочеться мати те, що є в інших. Це не добре. Бо все, що є в когось, але немає в мене, народжувалося століттями, плекалося, досягалося з великої крові і поту. Увесь цей величезний історичний шлях народів і цивілізацій до їх теперішнього стану нам узагалі не цікавий. За багатством багатьох країн стоїть своя історія. Якщо знати її, то було б добре замислитись: чи потрібне багатство таким шляхом і такою ціною?
Українці це усвідомлюють?
- На жаль, усе це відсутнє на горизонті нашого мислення – ми не мислимо, а заздримо, не живемо, а виживаємо. Ми просто хочемо жити краще. Але людина, це така істота, яка живучи на такому примітивному рівні, ніколи не буде жити краще.
За деклараціями про особисті свободи, про права людини стоять серйозні історичні філософські реалії, з якими треба знайомитися. Наприклад, розмову про права людей треба урівноважити розмовами про обов'язки людей. Бо якщо ми боремось за права і не боремось за обов'язки, і не хочемо знати, які вони в нас є, тоді абсурдною стає боротьба за права.
Саме тому я не бачу перспектив, щоб раптом небеса пролилися якимись благами – щоб ми отримали якісь Нобелівські премії, Оскари чи Греммі, безпроцентні ставки чи списання боргів.
Ми відвикли працювати. Навіть якщо не продавати землю, ніхто особливо не хоче до неї руки прикласти. Люди достатньо розбестилися дармовими цятками цивілізаційними, які ми навіть не заробили. По суті, ми не внесли у скарбницю цивілізації жодної дорогоцінної монетки. Користуємось починаючи з мобільних телефонів і закінчуючи комп'ютером, - усім тим, що придумав і зробив хтось, і дав нам на користування. Тому, як очікувати якихось проривів при сплячій думці і жадібній душі?
З чого саме нам варто почати?
-Треба перестати виставляти список своїх бажань, які абсолютно не корелюються з усвідомленням свого місця. Не треба себе порівнювати з Англією чи Америкою – з жодною країною. Треба спершу знайти себе.
Цей пошук себе корисний і окремій людині. Бо якщо людина не знайшла себе і пішла в юристи, коли з неї міг бути хороший садівник - світ втратив хорошого садівника і набув чергового бездарного юриста. Той, хто не знайшов себе, живе чужим життям.
Це стосується не тільки окремих людей, але й цілих народів. Чи не живемо ми часом чужим життям? Чи не хочемо замість того, щоб віднайти себе, шукати чужі рецепти щастя? Зрозуміло, що велосипед ми не придумаємо, але своє лице треба віднаходити. При чому не на якихось етнографічних речах. Етнографія є в кожного народу, але не вона є його скарбницею. Треба шукати самих себе, бо найбільш нещасні люди – ті, хто не знають, для чого вони створені, і заздрять тим, хто живе поруч. Це неприємна робота – вона брудна й творча.
Українці зробили хоч якісь кроки на цьому шляху?
- Ми цю роботу ще навіть не починали. До тих пір поки вона не почнеться, не варто чекати щастя. Треба подякувати Богу за те, що ми живемо набагато краще, ніж заслуговуємо. На жаль, ми проїдаємо дані нам блага і живемо в борг перед тими, хто нас кредитує. А це не може продовжуватися вічно.
7 
8759
Коментарі
432