Українська письменниця Ліна Костенко, 84 роки, вважає, що українці на цих виборах "повинні поставити крапку з нашими бідами". Про це вона розповіла в ексклюзивному інтерв'ю кореспонденту Gazeta.ua.
"Прочитала в інтернеті, що найкращий час для голосування з шостої і до восьмої. А черги все одно є", – звертається до членів дільниці.
На виборчу дільницю у столичній школі №91 письменниця з'являється о 18:00 в супроводі троюрідного брата. Зупиняються на вході, пропускає всіх, хто вже проголосував і виходить. Проходить у хол, вмощується на стілець. Одягнена в чорне.
"Ми маємо поставити крапку на всіх своїх бідах і почати все спочатку. Це найважливіше в цих виборах. Колись, ще в інституті, знайомий студент, який одружувався, сказав одну річ: вдало одружитися – це все одно що засунути руку в мішок з гадюками і сподіватися витягти вужа. Так само і з цими виборами – сподіваємось витягти вужа. Тож голосуватиму за "вужа", – сміється письменниця.
Письменниця ділиться наболілим.
"Ще в 93-му я написала "І знов сидять при владі одесную. Гряде неоцинізм, я в ньому не існую!". Тепер ми з вами маємо неоцинізм та війну. Україну докотили до прірви. Мій сьогоднішній вибір за майбутнє молодих. У мене теж є діти, онуки. Хочу щоб вони жили в нормальній країні. Наше покоління загартоване. А от як вам жити? Вам треба воювати? Захищатися? Он хлопці захищали... Опинилися у двозначному становищі. Українські військові бояться ненароком поранити мирних жителів, а бандити з іншого боку - здатні на все".
Питаю за якими критеріями буде обирати сьогодні президента.
"Ви знаєте, я взагалі дуже багато читаю, але це, – показує на бюлетень. – не найцікавіше!", – присутні сміються. - "У російського поета Хлєбнікова є вірш, в якому є присутні такі рядки "тоскует Москвы простыня". Оце щось подібне. Після виборів життя лише починається".
Розповідає, що сьогодні вперше вийшла у люди після багатьох місяців лікування.
"Ходила на ходунках. Я своїм способом життя, чорнобильськими експедиціями та сидіннями до ранку за комп'ютером нажила артроз. У мене так болить суглоб, що мусили робити операцію. Важку, але радикальну. Можна було мазями намастити, покульгати. А я сказала: ріжте по живому. Витримала. Зараз у мене реабілітаційний період і я, за станом здоров'я, мала б не голосувати. Але, так як дуже не люблю "противсіхство", прийшла. Оскільки народжена в рік коня, скажу вам, що кінь не може ходити не по-справжньому. Кінь – це тварина, під копитом якої камінь тріскає. І я собі сказала – поки під копитом камінь не трісне, я не вийду на людські очі. А не проголосувати я не можу, бо це буде "противсіхство".
Ліна Василівна постійно стежила за подіями на Майдані та Сході країни.
- Ви ж не бачили мене на Майдані? Не бачили. Я колись написала "одного разу ми прокинемось в іншій країні". І що? Ми проспали свою. Але, останні події – Майдан, Небесна сотня - змінили хід історії. Ми прокинемось в іншій країні. Сподіваюсь в такій, яку хочемо. Якби не цей артроз, я б зараз поїхала в Макіївку, Донецьк, Луганськ. Пам'ятаю як перед поїздкою до Харкова мені казали "Куди ви їдете? Харків такий-сякий, російськомовний. Він вас погано прийме." Вийшло навпаки – стільки людей, як в тому "Оперному" ніколи не бачила. І вони ж стояли перед театром. А Добкін з тим, як його, "допа-гепа" не хотіли дати екран, щоб люди на вулиці теж дивилися. Але було добре. Поїду в Макіївку в Луганськ, Донецьк, Одесу, Сімферополь. Скрізь буде добре, скрізь є люди. Тільки їх треба вичакловувати. Вони ж бідні. Уявіть, якби у нас зараз по Києву бігали бандити? Як ми себе почували би? За майже чверть століття нам, українцям, треба було мати лідера. І не одного. Кримські татари - маленький народ, але є Чубаров, Джемілєв. У них акумулюється надія кримського народу. А ми все від виборів до виборів. Не можу скаржитися на свого читача, але читають мене дуже погано. Не вчитуються. В "Берестечку" написано чорним по білому: "Бува народ маленький - а великий. А ми давно розбовтані багном". От нам багно і заважає.
Ліна Василівна ставить підпис у списку на отримання бюлетнів. Підіймається зі стільця. Входить до кабінки, оформленої українським прапором. Час від часу визирає, уточнює в брата деталі процедури голосування. У кабінці знаходиться десять хвилин. Підходить до скриньки, перепитує у спостерігачів, в яку саме з чотирьох вкидати. Складає удвоє, прізвищами всередину.
- Так. Все, - глибоко зітхає. - Той вуж, який переможе, хай не захоче бути гадюкою!
Ще дві години після голосування Ліна Костенко спілкується із людьми, жартує. Охоче фотографується. За п`ятнадцять хвилин до закриття дільниці йде додому.
7 
8759
Коментарі
4