…Колись так знищували НЕП: приватний капітал потроху витискали – як сказали б зараз – зі спільних підприємств. У 1920-х роках спільна підприємницька діяльність ще не регулювалася Цивільним кодексом, як зараз, проте синдикати (зокрема, промислові), побудовані на залученні державного та приватного майна і капіталу, існували, й доволі успішно. Аж поки у 1931-му більшовики не повернулися до жорсткого адміністрування та експропріації "непманських" прибутків. А починалося все вельми райдужно: держава сама запропонувала "нову економічну політику", сама ж її й скасувала. А принагідно перетворила тих, хто "повівся" на такий розгул демократії, на ворогів народу. Найприкріше те, що подібна історія повторюється й зараз. Справа Олександра Онищенка є тому підтвердженням.
Розберемо ситуацію неупереджено, бо, власне, на упередженість обивателя впливає не стільки фактаж, скільки суто пролетарська неприязнь до багатих, які – за замовчанням – поголовно мають бути злодіями. Інколи це, м'яко кажучи, не так, але обивателя вже підготували й "накрутили" належним чином. До речі, політична складова справи – предмет окремої розмови. Розберемо поки що, на чому ґрунтується обвинувачення проти Онищенка, а вже виходячи з цього, спрогнозуємо, чого чекати у майбутньому всьому українському бізнесу.
Отож, все почалося з компанії "Укргазвидобування". Компанія чимала – на неї припадає 80% видобутку всього українського газу та 65% – газового конденсату й нафти. Про її майбутнє сперечаються вже кілька років, але наразі вона залишається в статусі державної. Це – дуже важливий момент. У віданні компанії знаходяться нафтові та газові свердловини, які вона здає в оренду бажаючим. Зокрема, й "приватникам", серед яких опинився Олександр Онищенко.
Зауважимо це: державу ніхто не примушує наймати орендарів. Якщо вона здатна самостійно опрацювати всі свердловини – welcome.Але, вочевидь, не здатна. Тож запрошує до співпраці партнерів, які, між іншим, приходять на ринок зі своїми власними інструментами: адже якщо свердловина потребуватиме більш глибокої розробки, якщо її, грубо кажучи, треба "відремонтувати", цей тягар лягає на плечі орендаря, котрому держава, як його повноцінний партнер, до речі, ніяк не компенсує амортизаційні втрати обладнання.
Чи можна стверджувати, що Онищенко надурив державу на цьому етапі? Ні, бо це цілковитий нонсенс. З ним уклали такий саме договір, як і з рештою "приватників". Онищенко взяв зобов'язання повертати 50% здобутого газу державі, а решту викупати по цій ціні, яку держава сама й встановила. Якщо ціна була занизька, то проблема продавця, але не покупця. Запізно ворожити на кавовій гущі на предмет того, скільки б могла заробити держава, якби сама займалася розробкою нафтогазових родовищ або ж якби призначила вищою вартість продукту, який вона продає своїм партнерам.
Чи міг Онищенко змахлювати при укладанні договору з "Укргазвидобуванням"? Власне, в цьому його ніхто не звинувачує, але якби це було так, до відповідальності в першу чергу слід притягувати представників державної компанії, котрі своїми підписами скріпили договір з Онищенком, а отже, підтвердили його легітимність. При цьому вдруге правомірність укладеної угоди була підтверджена тоді, коли держава дала добро на транспортування "онищенківського" газу своїми трубами, адже вся довкологазова інфраструктура належить саме державі. Отож, ще раз: держава двічі дозволила Онищенку займатися бізнесом на "своїй" території: вперше тоді, коли надала доступ до свердловин, а вдруге тоді, коли відкрила вентиль.
А якщо у парі "держава – Олександр Онищенко" щось пішло не за правилами, то відповідати за це мусять державні чиновники. Втім, цього йому й не інкримінують. Тоді в чому річ?
Щоб зрозуміти логіку слідчих НАБУ, повернемося до газу. Ось його видобуто. Це той самий газ українського походження, котрий кожен наступний кандидат в прем'єри обіцяє відпускати споживачеві по собівартості (а, ставши главою уряду, продає українцеві імпортний газ за ціною, що встановлена на нього на момент проходження німецького хаба. Втім, мова зараз не про це). Що відбувається з газом далі?
А далі він потрапляє до газових трейдерів. Це – проміжна ланка між постачальниками газу та його кінцевими покупцями. Це якби ви купили у держави зерно, напекли з нього хліба й відправили посереднику, який сам би розвозив його по крамницях. Хліб ваш? Ваш. Відтак й ціна на хліб ваша. Зерно, щоправда, було державне, але ви встигли його викупити. Воно перекочувало до ваших засік, і що ви робитимете з ним далі – це, власне, нікого не обходить. Можете з'їсти самі, можете перепродати, можете подарувати, можете лишити до наступного року, коли, можливо, буде неврожай і зерно злетить у ціні.
В кожному разі – це ваша власна річ, ваш власний товар. А продавцеві (державі) слід забути про те, що це зерно або цей газ колись належав їй. Бо вона його вже реалізувала на ринку й отримала ту ціну, яку хотіла за нього взяти.
Звинувачувати Олександра Онищенка у крадіжці газу – чистої води безумство. Бо крадіжка – це привласнення чужого майна, а він лише продавав своє. Звинувачувати його в тому, що він купував у держави паливо по "заниженій" ціні, а реалізовував по ринковій – безумство в кубі. Онищенко купував в "Укргазвидобування" продукт по тій ціні, яку встановила держава. Інакше й бути не могло, бо газ – це не золотий злиток, його не винесеш під пахвою. А от продавав придбане по тій ціні, по якій вважав за потрібне. Чи була вона ринковою? Звісно, так. На те він й вільний ринок, аби на ньому існували ринкові ціни.
Ще більше безглуздя приписувати Онищенку скоєння корупційних діянь. Бо корупція насправді є нічим іншим, як тісним зрощенням влади та бізнесу, причому складова влади є обов'язковим елементом. Приватна особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може сама із собою вступити в корупційний зговір. Для корупційної змови Онищенку був би потрібен принаймні один чиновник при владі, який би дозволив більшу прокачку газу або надавав би доступ до більшої кількості свердловин, аніж це передбачено офіційним договором. Але такого чиновника не було. В усякому разі диво-детективи НАБУ про його існування мовчать, хоч мали б тягти його за вуха на лаву підсудних. Або ж тоді мовчати й про корупцію також.
Справа Онищенка не містить жодного доказу, жодного натяку на розкрадання, незаконне привласнення, протиправне заволодіння державним майном. В його випадку абсурдно говорити також й про корупцію, й про зловживання службовим становищем, й про злочинну змову, адже він не є представником виконавчої влади та держслужбовцем.
Натомість можна поговорити про те, який негативний сигнал несе ця справа представникам бізнесу. Загалом наслідки правового безчинства по відношенню до Онищенка можна розглядати у кількох ракурсах. І в економічному (адже якщо бізнес відхлине з України чи перейде в тінь, постраждає від цього тільки сама Україна). І в політичному (на обрії – ймовірні парламентські вибори, тож, можливо, задум полягає в тому, що вивести з гри представників опозиції). Існує також і моральний аспект цього інциденту, який сигналізує колегам Онищенка по підприємницькій діяльності, що по них кожної миті може прийти будь-який НАБУшник з надуманими обвинуваченнями та необґрунтованими претензіями.
В такій обстановці буде досить складно займатися своєю справою й перераховувати податки в казну. Кому стане краще від викорінення бізнесу – сказати непросто. А от гірше стане всім.
3 
8759
Коментарі