Компроміс з Росією в українському питанні нині не можливий. Путін намагається самоствердитись перед Заходом і встановити свій порядок денний. Москва поступово реалізує сценарій із захоплення України, користуючись при цьому слабкістю київської влади та підтримкою деяких українських політиків.
Таку думку в інтерв'ю для Gazeta.ua висловив російський політолог Станіслав Бєлковський.
Про що свідчить нещодавній замах на мера Харкова Геннадія Кернеса?
- Не виключено, що замах на Кернеса - зведення старих рахунків з кримінальним відтінком. Бізнес-конкуренти мера Харкова могли використати нестабільну політичну ситуацію, аби з ним поквитатись. Адже за нинішніх обставин війна все спише. Однак, замах використовуватиметься в публічній площині. Мета - показати, що безпечні демократичні вибори в Україні не відбудуться.
Які факти свідчать про наміри зірвати вибори в Україні?
- Михайло Добкін назвав замах на Кернеса справою націоналістичних сил. Хоча це звучить взагалі не переконливо. Олег Царьов знявся з виборів, заявивши що центральна влада не створила умов для проведення легітимних виборів 25 травня. Останні події в Луганську показали як міліція офіційно переходить на бік сепаратистів. Нагадаю, луганські та донецькі правоохоронні органи значною мірою фінансуються "сім'єю" екс-президента Віктора Януковича. Все робиться для того, аби вибори на Півдні та Сході не відбулись.
В чому полягає основна проблема Донбасу?
- В почутті безвладдя. Більшість мешканців Донбасу виступають проти відокремлення і приєднання до Росії. Проте почуття стійкого безвладдя може змінити суспільну думку. Про це свідчить безперешкодне захоплення телецентру в Донецьку. Сепаратисти вимкнули українські телеканали та увімкнули російські. Влада жодним чином не відреагувала. Згодом захоплюють Луганську ОДА. Знову - жодного опору від офіційної влади, ще й міліція переходить на сторону сепаратистів. Населення, яке за усім цим спостерігає, переконане, що київської влади уже не існує.
Як у цій ситуації поводяться політичні еліти Сходу та місцеві олігархи?
- Сергій Тарута не робить рішучих кроків, які б переконали більшість населення Донеччини у силі та рішучості столичної влади. Ренат Ахметов займає компромісну позицію. Він довго "заробляв" позитивний імідж на Заході. Тому шляху назад для нього немає. Він не має права перейти на бік сепаратистів. Але також не може остаточно посваритись з Віктором Януковичем, перед яким залишились певні "пацанські" зобов'язання. Крім того, олігарх не хоче сваритись з Росією. Тому і бігає між Заходом, Януковичем та Москвою. Через це мільярдер досі не сформулював беззаперечну позицію щодо майбутньої долі Донбасу.
Чи можна говорити, що донецькі олігархи втратили контроль над ситуацією в регіоні?
- Легенда про суцільний контроль Ахметова над Донбасом завжди була на межі блефу. Але зараз усі переконались, що Ренат Ахметов дійсно не контролює ситуацію. Росія, Янукович та деякі українські політики, зокрема Тимошенко, зацікавлені у зриві виборів. Вони будуть робити все, аби вибори 25 травня не відбулись. За офіційним сценарієм деякі українські політики не можуть виграти вибори, тому неформально приєднаються до радикального сценарію. Кремль сам по собі не діє. Він користується підтримкою частини українських політиків.
Чому Путін все ще не увів свої війська на територію України?
- Путін не впевнений у такій необхідності. Це дуже рішучий крок, який призведе до міжнародних наслідків. Він може здійснити низку провокацій і без введення військ. Крім того, Путін чекає на пропозицію від Заходу щодо перемовин. Це для нього пріоритет. Йому необхідно безпосередньо зустрітись з Бараком Обамою, або ж з авторитетними перемовниками. Якщо Путін переконається, що без вводу військ він не зможе зірвати вибори в Україні, а Захід не поспішає з ним розмовляти, то повномаштабна російська інтервенція в Україну цілком можлива.
В чому полягає найбільший прорахунок Путіна на шляху захоплення Сходу України?
- У впевненості, що він володіє абсолютною підтримкою місцевого населення. Йому і надалі пропонують інформаційну картинку, яка показує високий рівень підтримки серед населення. Проте київській владі не варто цим втішатись. Соцопитування показують, що українці не хочуть відокремлюватись, але це не означає, що на ділі вони боротимуться з російською експансією. Не зважаючи на прорахунок Путіна, говорити про контроль над ситуацією на Сході Києву ще зарано.
Що Путні намагається довести Заходу?
- Путін хоче показати, що відкрив глобальний порядок денний і з ним треба рахуватись. На перемовинах із Заходом він обговорить "девіденди", які йому мають видати за світову безпеку, гарантом якої є США. Президент РФ хоче стати на один рівень з Бараком Обамою. Психологічна причина самоствердження Путіна переважає над усіма іншими раціональними чинниками.
Про що Москва може домовитись із Заходом в українському питанні?
- Поки що це невідомо. Позиція Путіна змінюється кожного дня. Те, що він отримав вчора, нині розглядається як особисте надбанням, а не компроміс.
Чому санкції США проти Росії все ще мають символічний характер?
- Америка не хоче заганяти Володимира Путіна в кут. Особисто Путін санкцій не боїться. Але з погляду психологічного стану російських політичних еліт та стану економіки санкції дійсно є загрозою. Президент РФ не звертає на це увагу. Він йде своїм шляхом і діє за особистим порядком денним. Захід все ще залишає Путіну простір для компромісу і маневрів.
На який компроміс з Росією варто йти Україні?
- Нині йдеться про те, чи перейде південний схід України під контроль Росії. Цього допустити не можна. Компроміси можуть бути в питаннях Криму, децентралізації, підвищення статусу російської мови. Проте не вірю, що такі дії матимуть позитивний ефект. Путін налаштований знищити українську державність у її сучасному форматі.
Наскільки актуальним для України мовне питання та федералізація?
- Будь-які поступки можуть і не призвести до компромісу. Все залежить, хто гарантуватиме виконання компромісних домовленостей. Тут ситуація дуже складна. Найгірше, що на Сході демонструється безвладдя. Це переконує Путіна, що йому залишається лише декілька кроків до остаточної перемоги. Україна має мобілізувати усі свої сили, не сподіватись за зовнішнє вирішення проблеми. Тому розглядати мовне питання та федералізацію у системі безвладдя не варто.
5 
8759
Коментарі
9