— У Росії зараз — сплеск розмов, що там усе добре, їм майже не шкодять санкції Заходу. Що в Україні відбуваються політичні вбивства. Змінилося ставлення до Януковича. Тепер розказують, що в Києві влада злодіїв помінялася на владу вбивць, — розповідає 42-річний Георгій Чижов. Він — громадянин Росії. Очолює українське бюро Фонду "Центр політичних технологій".
Зустрічаємося вранці в київському ресторані-чебуречній "Тюбетейка". При вході — жовтий віслюк із педалями. Сідаємо в окремому залі в самому кінці. На стінах розвішаний жіночий і чоловічий національний узбецький одяг, головні убори. З невеличких колонок над кожним столиком лунають східні мелодії. Замовляєм о чай. Говоримо російською.
— У Путіна з'явилася миролюбна риторика, — продовжує Георгій. — Він визнає самостійність України. За цим стоять два очевидні мотиви. Перший — санкції. Наближається наступна точка, коли європейці радитимуться, чи продовжувати їх. Остаточне рішення має бути в липні. Тому російська дипломатія працює в кількох напрямках. Зокрема, табір Євросоюзу намагаються розколоти. Москва робить ставку на країни, які схильні піддаватися економічному тиску. Це Греція, Кіпр, частково — Чехія, Угорщина, трохи — Болгарія. Найболісніша із санкцій для Москви — це неможливість перекредитуватися на Заході. А на цьому побудована теперішня модель російської економіки. Поки що компанії, пов'язані з державою, віддають свої борги за рахунок валютних резервів. І ті зменшуються. Також для видобутку нафти й газу потрібні західні технології, обладнання. Поки що це — некритично, але років за два для країни настануть погані часи.
Другий мотив Путіна — спроба натиснути на західних партнерів щодо угод у Мінську. Аби Україна пішла на поступки й виконувала те, що вигідно Росії. Зокрема, почала перераховувати кошти на окуповану територію Донбасу.
Можливий компроміс із Кремлем?
— Зараз тільки щоб мінімізувати бойові дії. Зовсім їх зупинити не вдасться. Хтось та й пальне. В Нагорному Карабаху (спірна територія між Азербайджаном та Вірменією. — "ГПУ") майже 20 років перемир'я, але щомісяця стріляють. Хоча інтенсивність не така, як зараз у нас в Широкиному.
Москва погрожує: якщо Київ не фінансуватиме Донбас, то сепаратисти наступатимуть далі. Поки що вони концентрують техніку на кордоні. Показують: не підете нам назустріч — можемо відновити бойові дії.
Які короткострокові й довгострокові плани Путіна?
— Зберегти Україну в орбіті свого впливу. Як мінімум — добитися не вступу її в НАТО, уповільнити чи відтермінувати євроінтеграцію. Як максимум — привести до влади проросійські сили через дестабілізацію ситуації, пов'язаної з економічним становищем, незадоволенням людей. Москва не проти повернутися до розкладів, що були до подій на Майдані. Як було за Кучми, за Януковича. Але раніше це виходило само по собі, а зараз потрібно докладати зусилля.
Якщо ситуація в Україні погіршуватиметься, на місцевих виборах у жовтні багато набере проросійський "Опозиційний блок" — на Донбасі, у Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій областях. Більше, ніж вони мали там на парламентських виборах торік восени. Це стане проблемою для центральної влади.
Вона здатна справлятися з подальшими викликами?
— Життєвий рівень падає, тарифи ростуть. Це — погано. Але, з другого боку, змушує проводити деякі структурні зміни. Поки що не відомо, як люди у травні відреагують на платіжки із зовсім іншими цифрами. А якщо багато українців відмовляться розраховуватися за комунальні послуги? Доведеться заплющити очі на це? Чи по-справжньому переслідувати аж до відібрання житла? Переселяти в менше помешкання? Тоді напевне отримаємо вибух. Поки що кредит довіри до влади є. Але поступово вичерпується. Може з'явитися якась іскра. Її дуже складно спрогнозувати. Це може статися восени. Критичною буде й весна наступного року.
Путін здатен цим скористатися чи ми остаточно вийшли з орбіти його впливу?
— Хіба через псевдоукраїнські політичні сили. В "Опозиційному блоку" ймовірна поява нових лідерів зі старих функціонерів. Наприклад, Сергій Тігіпко чи Борис Колесніков.
Путін контролює ситуацію в Росії?
— Своє оточення контролює силою, страхом і грошима. Але в суспільстві зростає націоналізм, підживлений патріотичною риторикою. Як будівник імперії, Путін не є найпослідовнішим. Є радикальніші. Кажуть, для них іконою здатен стати Ігор Гіркін (колишній міністр оборони самопроголошеної ДНР, російський офіцер. — "ГПУ"). Крім того, у Росії традиційно сильні ліві настрої. У поєднанні з імперськими можуть створити серйозне суспільне ядро. Також не все спокійно у кількох республіках. Чечня входить до Російської Федерації скоріше формально. Під загрозою весь Північний Кавказ. Хоча еліта національних регіонів у глибині Росії — Татарстану, Башкирії — не поспішатиме. За умови загальної дестабілізації можуть спробувати вибудувати певний кордон із Росією. І стати островами відносної стабільності.
У будь-який момент можуть початися сутички, наприклад, на національному ґрунті. Їх здатен спровокувати якийсь дрібний привід. У людей накопичилася втома від нинішньої влади. 15 років правління — це занадто для ХХІ століття. Тим більше, економічно активне населення відчуває брехню й тиск. Насамперед від місцевих чиновників і силовиків. Росія наближається до серйозних змін. Поки що не зрозуміло, буде це тотальний розвал чи втрата якихось територій.
Яка найбільша загроза для режиму Путіна?
— Падіння рівня життя росіян. Поки що він їх влаштовує. Але якщо ще трохи знизиться купівельна спроможність, настрої можуть змінитися кардинально і швидко. Хоча вже зараз люди придбати можуть менше, ніж рік тому. Навіть Туреччина і Єгипет стають занадто дорогими для відпочинку.
Через санкції Заходу режиму важко підтримувати фінансовий баланс — втрачаються резерви. Курс рубля може знову обвалитися. На думку економістів, десь протягом літа. Якщо ситуація не почне складатися сприятливо для Росії. Вона зацікавлена у війні на Близькому Сході — від цього залежить ціна на нафту. США можуть ініціювати зняття санкцій з Ірану, щоб вивести на світовий ринок його нафту. Тоді поступово у Заходу зникне необхідність купувати її в Росії. Москва робить крок у відповідь — постачає в Іран зенітні системи С-300. Це напружує Ізраїль. Якщо Іран майже завершить розробку ядерної зброї, Тель-Авів не зможе це розбомбити. Картина остаточно вималюється протягом чотирьох наступних місяців. Можливо, що саме таку ситуацію провокують. Ізраїльтяни вже натякнули, що можуть вийти зі свого нейтралітету щодо України й почати постачати сюди зброю.
Захід готовий до війни з Росією?
— У військовому плані — так. У моральному — ні. Їхні армії значно сильніші від російської. Однак європейці робитимуть усе, щоб уникнути такого сценарію — через переговори, тиск і поступки. Західні лідери вже прийняли рішення: російський режим має бути демонтований. Але робитимуть це плавно й обережно.
5 останніх років Георгій Чижов живе в Україні. На початку квітня отримав посвідку на тимчасове проживання. Хоче мати українське громадянство. Купив у Києві квартиру на Подолі.
Син уперше побував у Києві
Георгій Чижов брав участь у понад 100 виборчих кампаніях у Росії. Працював у команді нині покійних екс-президента Бориса Єльцина та колишнього прем'єра Віктора Черномирдіна. В Україні — з політиками націонал-демократичного спектру. Консультує та розробляє піар-проекти.
Мати перебралася в Німеччину 22 роки тому. Молодший брат працює в Росії програмістом.
Розлучений. 11-річний син В'ячеслав живе в Москві. Тиждень тому приїжджав до батька в Київ. Був тут уперше.
3 
1
Коментарі
3