"Вони вбили п'ять тисяч наших солдатів. Тепер ми з ними будемо разом патрулювати" - Білецький

 

Народний депутат, куратор полку "Азов" 36-річний Андрій Білецький на інтерв'ю приходить з двома чоловіками. Зустріч призначив у столичному коктейль-барі "Срібні ложки" на вул. Басейній. Двоє офіціантів біля входу впізнають Білецького, усміха­ються.

У барі — багато живих квітів. Один вазон заплів стіну. Вздовж усього підвіконня стоїть чорний підсвічник із білими свічками.

Замовляємо три пляшки негазованої води. Супутники Білецького сідають через кілька столиків. П'ють каву.

Зараз половину часу проводжу в Києві, — говорить Андрій. — Цього вимагають інтереси полку "Азов". Це питання техніки, озброєння, екіпірування. Останні тижні стало складніше — через наїзд на добровольчі підрозділи. Зачепило й "Азов".

Як і хто наїжджає?

— Зараз це досить злагоджена державна позиція. Зокрема, руками Генштабу. Починаючи з виводу добровольців із передової в рамках секретних домовленостей по Мінську. Надійшов наказ вийти з тилових баз підрозділу полку "Азов", який від 5 травня минулого року безвилазно знаходився на передовій, без жодної ротації. Відійти в Запорізьку область, розташуватися в полі в наметах. Почати рити лопатами третю лінію оборони, як під час Першої світової. Але ми — не інженерні війська. В нас немає на балансі жодного трактора чи будівельної техніки.

Яка мета?

— Щоб люди глибоко й морально образилися. Сподіваються, що після цього або не виконають наказ, або масово почнуть писати заяви на звільнення. Існування таких батальйонів не влаштовує в першу чергу Росію. Частково викликає побоювання на Заході. Під тиском цих двох сил Порошенку викручують руки на перемовинах. Перемагають не державні інтереси, а забаганки Москви і Заходу.

Є абсолютна невіра нашої влади у можливість перемоги. Сподіваються на допомогу західних сил. Але ще жодну війну ніхто ні за кого не виграв.

Ви жорстко критикуєте політику Заходу.

— А що Захід робить? Вся їхня дипломатична політика — це не стільки тиск на Росію, як на нас. Найдикіший приклад — Дебальцеве. 14 лютого ми підписали Мінські угоди-2, приклали карту, де визначили зупинку на позиціях. Уже наступного дня почався наступ, була спроба створити котел, ми втратили величезну кількість техніки, солдат — пораненими і вбитими. Відійшли від Дебальцевого, і Захід сказав: прийміть уже ці позиції.

А зараз ми підступили від села Широкине ­поблизу Маріуполя, про що домовилися 24 ­липня.

— Це при тому, що Широкине стало жахом для противника. Сепаратисти там зазнали величезних втрат. Ми контролювали стратегічні висоти.

"Азов" і "Донбас" звідти вивели і замінили на морських піхотинців. Як це позначиться на контролі території?

— Морські піхотинці, з якими ми воювали в Гранітному, досить боєздатні. Але вони погано споряджені. І де стоять? На старих позиціях "Азова" чи пересунуті на 15 кілометрів, за умовами демілітаризованої зони, і фактично не контролюють Широкине? Ніхто не знає.

За понад рік що вдалося в розбудові армії?

— Нічого. Ми навіть не потрудилися скористатися найціннішим ресурсом, що з'явився. Це бойовий досвід людей. Демобілізували 80 тисяч осіб — це дві третини тих, хто має бойовий досвід. Знову опинилися з армією з чистого аркуша. У хлопців, які зараз ідуть на фронт, нульовий бойовий досвід. Через рік знову набиратимемо нових людей, які каліцтвами і смертями набиватимуть ­шишки?

Яка б мала бути армія?

— Потрібно створити двоукладну. Перший рівень — кадрова професійна армія, яка перебуває в постійній бойовій готовності. Повинна складатися винятково з офіцерів і сержантів із бойовим досвідом. Чисельність — 40–50 тисяч. Це кістяк збройної потуги України. Другий рівень — армія на зразок швейцарської чи фінської. Це територіальна оборона, яка утворюється за допомогою призову на 9–12 місяців. Вона має становити резерв для професійної армії — близько 200 тисяч чоловік.

Скільки часу потрібно для таких реформ?

— Рік.

У Білецького дзвонить мобільний. Він розвертається до двох своїх супутників і каже:

— Сообщите Хорсу, что встречаемся в 18.30 на месте.

— Зараз обсяги бойових дій значно скоротилися, — продовжує. — Але це ні про що не говорить. Росія ж не відмовилася від стратегічних планів на Україну.

Яка зараз мета Путіна?

— В тій чи іншій формі йдеться про ліквідацію української державності. Геополітична мета — відновлення контролю над Східною Європою.

Як вплинуть на ситуацію вибори до місцевих органів влади 25 жовтня?

— Відверто антиукраїнські сили набиратимуть обертів. "Опозиційний блок" у залишках Донецької області набере відсотків 70. Потім це використовуватимуть Захід, Росія і сама влада, щоб говорити: там такі люди, треба шукати компроміс. Все це — за рахунок України. Весь цей час ніхто не займався людьми на Донбасі, у східних областях. Тому їхні симпатії частково на боці "Опозиційного блоку".

Що з тими працівниками СБУ, які брали найактивнішу участь у знищенні Майдану, викраденні та вбивствах активістів, зливі Криму й Донбасу? У харківському регіоні вони отримали підвищення. Тепер їхня діяльність направлена проти "Правого сектора" й добровольчих підрозділів. Водночас фінансові схеми Партії регіонів у Харківській області продовжу­ють існувати. Переправляють гроші в Росію, за які формуються сепаратистські загони. Це все "кришують" працівники СБУ.

Президент наполягає на особливому статусі для Донбасу. Які тут небезпеки?

— Це дасть можливість називати злочинців не сепаратистами, а депутатами. А вбивць — не терористами, а міліцією, як уже зараз їх іменує генерал Олександр Розмазнін, заступник Муженка. Вони вбили п'ять тисяч наших солдатів. Тепер ми з ними будемо разом патрулювати.

Розмазнін заявив, що на кордоні з Україною стоять 52 тисячі російських військових. Є імовірність повномасштабного наступу?

— У Росії — величезна, хоч і не скажу, що боєздатна, армія. Її треба ганяти, щоб тримати в тонусі. Широкомасштабний наступ може початися будь-­коли.

28 місяців просидів Андрій Білецький у Харківському СІЗО. Звинувачували у вбивстві українофоба Сергія Колесника. Виявилося, що той — живий, зараз воює на боці ДНР. Білецького випустили 24 лютого торік, коли Верховна Рада прийняла постанову про звільнення політв'язнів.

Арештували у 22 роки

Андрій Білецький родом із Харкова. Закінчив історичний факультет Національного університету ім. Каразіна. Уперше арештували у березні 2001 року — за участь в акції "Україна без Кучми".

Викладав історію України в школах і вузах. Працював у секторі безпеки великих компаній. 2011-го в під'їзді свого будинку отримав дві кулі — в щелепу і в руку.

Очолював харківський загін "Тризубу" ім. Степана Бандери. Згодом — організацію "Патріот України". Під час Майдану її учасники склали кістяк новоутвореного "Правого сектора". З початку війни на Донбасі Білецький створив батальйон "Азов". Зараз це — полк, налічує понад 1300 осіб. За час війни поховав 32 побратимів.

На останніх парламентських виборах обрався в окрузі №217 у Києві.

Захоплюється боротьбою, боксом, стрільбою. Любить грати в шахи.

Дружина 31-річна Юлія — історик. Весь час займається ресторанним бізнесом у Харкові. Синові Олександру 8 років.

×